Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.


27. Діяльність міжнародних торгівельних організацій

Зростання значення міжнародних організацій - характерна риса функціонування міжнародного права. Проблема більш ефективного регулювання міжнародної торгівлі, як і всієї світової економічної системи, гостро постала після Другої світової війни. Економічні суперечності стали однією з основних причин, які породили війну. Необхідно було вирішувати складне завдання економічного відновлення Європи. Для об'єднання зусиль держав був створений комплекс міжнародних організацій, таких як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. У 1947 р. був прийнятий основний акт в галузі міжнародної торгівлі - Генеральна угода з тарифів і торгівлі - ГАТТ (GATT - General Agreement on Tariffs and Trade). Ця Угода лягло в основу багатостороннього регулювання торгівлі і тим самим в основу міжнародного торгового права.

Основними є угоди про заснування Світової організації торгівлі (СОТ), про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, про що відносяться до торгівлі права інтелектуальної власності. З кожним з них пов'язаний комплекс деталізуючих угод. Так, до угоди про торгівлю товарами "асоційовані" угоди про митну оцінку, технічні бар'єри при торгівлі, застосування санітарних і фітосанітарних заходів, процедури видачі імпортних ліцензій, субсидії, про антидемпінгові заходи, інвестиційних питаннях, пов'язаних з торгівлею, про торгівлю текстилем і одягом, продукцією сільського господарства та ін

До комплексу документів входять також меморандум про процедуру врегулювання спорів, процедура контролю за торговельною політикою учасників, рішення про поглиблення узгодження процесів світової економічної політики, рішення про заходи допомоги у разі негативного впливу реформ на країни, що розвиваються, які залежать від імпорту продовольства, та ін

Все це дає уявлення про широту сфери діяльності СОТ. Основна її мета - сприяння економічному співробітництву держав в інтересах підвищення життєвого рівня шляхом забезпечення повної зайнятості, зростання виробництва і торговельного обміну товарами і послугами, оптимального використання джерел сировини з метою забезпечення довгострокового розвитку, захисту та збереження навколишнього середовища. З цього видно, що зазначені в Статуті СОТ цілі мають глобальний і, безперечно, позитивний характер.

В ім'я досягнення цієї мети ставляться завдання - досягти більшої узгодженості політики в галузі торгівлі, сприяти економічному та політичному зближенню держав шляхом широкого контролю за торговельною політикою, надання допомоги країнам, що розвиваються та захисту навколишнього середовища. Одна з головних функцій СОТ - служити місцем підготовки нових угод в галузі торгівлі та міжнародних економічних відносин. З цього випливає, що сфера діяльності СОТ виходить за рамки торгівлі і стосується економічних відносин в цілому.

СОТ володіє розвиненою організаційною структурою. Вищим органом є Конференція міністрів, що складається з представників усіх держав-членів. Вона працює сесійно, раз на два роки. Конференція створює допоміжні органи; приймає рішення з усіх питань, необхідних для здійснення функцій СОТ; дає офіційне тлумачення Статуту СОТ і пов'язаних з ним угод.

Технічні бар'єри в торгівлі нерідко представляють серйозну перешкоду для розвитку економічних зв'язків. Маються на увазі численні та різноманітні правила ввезення та вивезення, стандарти виробництва, санітарії, випробувань та ін Угоди про технічні бар'єри в торгівлі, санітарних і фітосанітарних про заходи покликані обмежити шкоду, яка заподіюється обміну. Держави повинні розвивати свою право на основі міжнародних стандартів. Це має на меті інтернаціоналізацію правового регулювання, спрощення умов торговельних контрактів і рішення випливають з них спорів. Центральні інформаційні бюро в державах-членах здійснюють обмін відповідною інформацією і доводять до відома

СОТ є основною, але не єдиною міжнародною організацією в сфері міжнародної торгівлі. У 1964 р. Генеральна Асамблея ООН заснувала Конференцію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) як автономний орган з орієнтацією на інтереси країн, що розвиваються. Її основні функції - сприяння міжнародній торгівлі з метою прискорення економічного розвитку; формулювання відповідних принципів і правил; підготовка багатосторонніх торговельних угод; бути центром координації економічного співробітництва. ЮНКТАД внесла свій внесок у розвиток міжнародного торговельного права. Була підготовлена Конвенція про транзитної торгівлі країн, що не мають виходу до моря, в 1965 р. ЮНКТАД брала участь у розробці угод з торгівлі сировинними товарами (пшениця, цукор, олово, оливкова олія, какао-боби, джут, каучук). У 1988 р. було прийнято Угоду про глобальну систему торговельних преференцій між країнами, що розвиваються.

Питаннями, пов'язаними з міжнародною торгівлею, займаються багато економічних організацій. Важливе місце займають ці питання в діяльності Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК). Її головне завдання у названі області - забезпечення стабільності цін на світовому нафтовому ринку, запобігання їх коливань. З цією метою ОПЕК координує нафтову політику держав-членів, якими є Алжир, Венесуела, Габон, Індонезія, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія. Не дивлячись на протиріччя між її членами, ОПЕК в цілому має суттєвий вплив на міжнародну торгівлю нафтою.

Вивчення діяльності міжнародних торговельних організацій показує, що за їх допомогою створюються цілі комплекси норм, що регулюють торгові зв'язки. Нерідко їх відповідно і називають, наприклад "право СОТ". Крім правових норм договірного походження ці комплекси включають і не правові норми, що створюються резолюціями організацій. Обидва види норм взаємодіють, доповнюючи один одного. Такого роду нормативні комплекси займають все більш важливе положення в загальній системі міжнародних норм, що регулюють торгові зв'язки. Без урахування цієї обставини уявлення про міжнародному торговому праві буде дуже приблизними. Характерна риса цього права полягає в тісній взаємодії з іншими нормами, що регулюють міжнародні торговельні зв'язки. Нерідко юристи об'єднують всі ці норми єдиним поняттям "право міжнародної торгівлі". Сюди включають міжнародні та національні правові норми, резолюції міжнародних органів та організацій, судові рішення, торгові звичаї і звички.


28. система міжнародних послугових відносин

Під широким терміном “міжнародна торгівля” можна розуміти не тільки відносини купівлі продажу товарів, а й послуг.

Світовий ринок послуг – це система міжнародних відносин обміну, де основним товарним об”єктом виступають різноманітні види послуг і яка існує на основі МПП.

Послуга – це продукт праці, створений в результаті угоди про купівлю- продаж, у якого відсутня речова форма.

Умови розвитку світового ринку послуг:

науково-технічний прогрес(інтелектуальні послуги).

ускладнення виробництва.

насичення ринків товарами(торговельні послуги).

інформаційний бум.

нові наукові відкриття(ноу-хау).

зростання кількості компаній по наданню послуг.

прискорений розвиток нових видів транспорту.

підвищення частки нових видів послуг(банківських, страхових, посередницьких).

До світового ринку послуг відносять міжнародний інжиніринг і міжнародне ліцензування, але вони відносяться до сфери міжнародного науково-технічного співробітництва, а фрахт і транспортні послуги розглядаються в межах міжнародних транспортних відносин.


29. . Міжнародна виробнича кооперація

Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв'язків, що виникають та існують між міжнародно-спеціалізованими суб'єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація об'єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає' укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

- попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;

- головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів різних країн;

- наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;

- закріплення в угоді головних об'єктів кооперування: готових виробів, компонентів та відповідних технологій;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;

- безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями:

- за видами: економічна кооперація, промислове співробітництво; виробниче кооперування; науково-технічне кооперування; кооперування в області проектування і будівництва промислових об'єктів; кооперація у сфері побуту; кооперація в інших сферах господарської діяльності;

- за методами використання: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств;

- за стадіями. довиробниче кооперування; виробниче кооперування; комерційне кооперування;
-за структурою зв'язків: внутріфірмові та міжфірмові коопераційні зв'язки; внутрігалузеве та міжгалузеве кооперування; горизонтальні та вертикальні форми кооперування; змішані форми кооперування;

- за територіальним охопленням: кооперування між двома і більше країнами; кооперування у рамках регіону; міжрегіональне кооперування; світове кооперування;

- за числом суб'єктів: двостороннє кооперування; багатостороннє кооперування;

- за числом об'єктів: однопредметне кооперування; багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження коопераційних зв'язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає у підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт згідно з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядаються два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають „класичним підрядом") та підряд з проектуванням й виготовленням нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об'єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, що потерпіли від військових дій.

Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв'язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб'єктами різних країн, щоб не дублювали один одного, а взаємодоповнювали. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми. Договірна спеціалізація передбачає й об'єднання вже апріорно спеціалізованих суб'єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.


30. . Міжнародний консалтинг

Міжнародний консалтинг – це вид міжнародної послугової діяльності, яку здій-

снюють спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн з широкого кола питань економічної діяльності, передусім з консультування у зовнішньоеко номічній сфері.

Досить часто консалтингові послуги проводяться паралельно чи разом з наданням інших видів послуг. Консалтингові послуги надають і фірми, що спеціалізуються на далеко на непослугових видах діяльності. Досить часто великі компанії нафтового, автомобільного та електронного бізнесу створюють свої філії, дочірні компанії, які спеціалізуються в консалтинговому бізнесі.

Структура системи консалтингових послуг.

1.Консалтинг з питань стратегічного планування та поточного менеджменту.

2.З питань оподаткування.

3.З фінансових питань.

4.З маркетингу та організації збуту.

5.Консультації при виборі партнера в бізнесі.

6.З оцінки та підбору кадрів.

7.З питань організації інвестування.

Основними споживачами консалтингових послуг є: державні організації, виробничі та торговельні фірми, банківські структури та страхові компанії.

3.Світовий ринок професійних послуг.

Світовий ринок професійних послуг – це відносини, які виникають з приводу

надання спеціалізованими за певними професіями фірмами одних країн

профільних послуг фірмам інших країн.

В більшості випадків фірми спеціалізуються на таких професійних послугах:

бухгалтерські послуги та послуги з аналізу фінансової діяльності(аудит).

юридичні послуги(особливо з міжнародних питань).

маркетингові послуги.

послуги в сфері дизайну та архітектури.


31. Світовий ринок професійних послуг.

Світовий ринок професійних послуг – це відносини, які виникають з приводу

надання спеціалізованими за певними професіями фірмами одних країн

профільних послуг фірмам інших країн.

В більшості випадків фірми спеціалізуються на таких професійних послугах:

бухгалтерські послуги та послуги з аналізу фінансової діяльності(аудит).

юридичні послуги(особливо з міжнародних питань).

маркетингові послуги.

послуги в сфері дизайну та архітектури.

Страхові послуги – це особлива форма економічних відносин, яка включає створення спеціального ринку коштів(страхового фонду) для відшкодування збитків, які сталися в результаті стихійних і випадкових дій природи та людини.

Страхові компанії бувають: приватними, державними та публічними.

Види страхування у сфері МЕВ:

1.Страхування зовнішніх ризиків, експортно-імпортних операцій, національних майнових інтересів за кордоном, діяльності СП.

2.Страхування транспортування вантажів.

3.Страхування від нещасних випадків.

4 Морське, авіаційне страхування.

5.Страхування експортних кредитів.

6.Страхування будівельно-монтажних робіт.


32. Міжнародне виробниче співробітництво

Міжнародне виробниче співробітництво – це форма МЕВ, яка виникає у сфері матеріального виробництва на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів, які можна використати для виробничого чи індивідуального споживання.
Міжнародне виробниче співробітництво здійснюється у різних напрямках, логіку одного з яких розкриває його структура:
енергетичне співробітництво.
співробітництво у галузі сировинного виробництва.
співробітництво у сфері переробного виробництва.
агропромислове співробітництво.
Міжнародний поділ праці має дві взаємо доповнюючі форми:
Міжнародна спеціалізація – при якій відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах(або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції – в інших країнах(чи на їх підприємствах).
Ступінь міжнародної спеціалізації країни визначається двома показниками:
а) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – допомагає визначити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно спеціалізованими.
б) експортна квота – показує у якій мірі національна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються на зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішних ринків.
Якщо в експорті країни переважає продукція переробної промисловості – це свідчить про високий рівень міжнародної спеціалізації виробництва країни, а перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства – свідчить про пасивну роль в міжнародній спеціалізації виробництва.
Міжнародна виробнича кооперація – полягає в розвитку міжнародних виробничих зв”язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб”єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.
Основні способи налагодження коопераційних зв”язків:
здійснення спільних програм – підрядне кооперування та та спільне виробництво.
договірна спеціалізація – розмежування видів діяльності між суб”єктами
різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати.
інтегрована кооперація – об”єднання капіталів декількох суб”єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Це створення СП, ТНК та мультинаціональних корпорацій.


33. Міжнародне енергетичне співробітництво

Обмеженість паливних ресурсів помітно впливає на розвиток міжнародного співробітництва у сфері енергетики. Промислово розвинені країни допомагають добувати природні ресурси(паливно-енергетичні) економічно слабшим країнам. У багатьох випадках паливні ресурси належать великим ТНК індустрально розвинених країн або повністю ними контролюються.
До основних паливно-енергетичних ресурсів відносять: нафту, природний газ, вугілля, уран.
Магістральні напрямки розвитку науково-технічного прогресу в енергетичній сфері:
відкриття і використання нових видів і джерел енергії(енергія води, вітру, сонця.)
автоматизація і підвищення енергоозброєності світової економіки.
Співробітництво у сфері енергетики привело, як і в інших сферах, до утворення міжнародних організацій та об”єднань:
а)Організація країн експортерів нафти(ОПЕК), заснована в 1960році, метою створення є захист інтересів основних нафтодобувних країн Азії, Африки та Латинської Америки в конкурентних змаганнях з нафтовими монополіями, а також координація добування та експорту нафти і узгодження цін.
Найбільші запаси нафти є в таких країнах: Саудівська Аравія, Кувейт, Іран.
б)Міжнародне агентство з атомної енергії(МАГАТЕ), створене в 1957році, входить в систему ООН на правах автономного органу, основні цілі:
розвиток міжнародного співробітництва в обдасті мирного використання атому; запобігання розповсюдження ядерної зброї.
в)Європейське об”єднання вугілля і сталі(ЄОВС) створене в 1951році.
г)Європейське співтовариство з атомної енергії(ЄВРАТОМ) створение в 1957році з метою об”єднання ресурсів атомної енергії, атомної промисловості і науково-технічного персоналу в області ядерної фізики та енергетики.


34. Фінансові послуги лізинг франчайзинг

Міжнародний лізинг.
За останні 15-20 років надзвичайно бурхливо розвивається міжнародний лізинг- (Leasinq-здача в оренду) це спеціальна операція, за якою лізингова фірма (орендодавець) на основі угоди з орендарем купує у виробника предмети оренди(устаткування, обладнання, машини) і передає їх орендареві на певний термін за встановлену плату. Лізинг вважається міжнародним, якщо його суб"єкти належать двом або більше країнам.
При лізингу:
Виробник - відразу отримує гроші за свій товар.
Орендар - здійснює орендну плату протягом тривалого періоду, а не платить велику суму грошей відразу.
Лізингова фірма - отримує стабільні значні прибутки.
Обсяг міжнародних лізингових операцій у світі за рік становить 300-500 млрд.$.
Міжнародний лізинг поділяється:
За терміном дії оренди:
Рентинг - від 1 години до 1 місяця, особливість: лізингова фірма забезпечує технічне обслуговування і страхування предмета оренди.

Хайринг - від 1 місяця до 1 року, використовується у випадку оренди унікальних видів вимірювальних пристроїв та іншого обладнання.
Технічне обслуговування та страхування лізингова фірма бере на себе тільки в окремих випадках .
Довгостроковий лізинг - більше 1 року, використовується по відношенню до сучасного авіаційного, енергетичного, електронного обладнання, при умові технічного обслуговування орендарем і страхуванням на користь орендодавця.
За окупністю:
Оперативний лізинг - при ньому плата за оренду лише частково компенсує початкову ціну об"єкта лізингу і по закінчені строку дії лізингу, об"єкт(автомобіль,копіювальна техніка,ПЕОМ) повторно здається в оренду(можливо іншому орендарю).
Орендодавець несе всі обов"язки по технічному обслугову ванню та страхуванню обладнання.
Фінансовий лізинг - при ньому орендар отримує на довгий строк об"кт оренди, сплачує періодично вартість об"єкту і проценти лізингу. В кінці строку оренди орендар може або купити об"єкт по його залишковій ціні, або повернути орендавцю. При фінансовому лізингу період оренди відповілає строку економічного життя об"єкта, Всі обов"язки по страхуванню та обслу- говуванню належать орендареві. За суттю експортно-імпортних операцій:
Експортний лізинг - виробник і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а орендар в іншій.
Імпортний лізинг - лізингова компанія і орендар знаходяться в одній країні, а виробник в іншій.
Транзитний лізинг - всі учасники знаходяться в різних країнах. За формою надання оренди: Звичайний лізинг - В-ЛК-О.
Зворотній лізинг - при якому виробник одночасно є і орендарем: лізингова компанія віддаєт куплений об"єкт в оренду тій же компанії, у якої його купила.
Лізинг постачальника - виробник продає об"єкт лізинговій компанії, бере його в оренду і віддає в суборенду іншому орендареві.
Розподільчий лізинг - при ньому, лізингова компанія розділяє об"єкт лізингу на двох і більше орендарів.
Фактори розвитку міжнародного лізингу:
1.Скорочення обсягу ліквідних коштів.
2.Загострення конкуренції, що вимагає оптимізації інвестицій.
3.Зменшення прибутків підприємств.
4.Сприяння розвитку лізингових операцій з боку держави і фінансового світу в цілому, з метою стимулювання економічного зростання, зростання інвестицій.
Значення міжнародного лізингу.
1.Полегшується доступ до високих технологій.
2.Оперативно замінюється старе обладнання на нове.
3.Зекономлені кошти спрямовуються на інші цілі.
4.Відбувається оптимальний розвиток світової економіки.
Міжнародний франчайзинг - це система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма(френчайзер) зобов"язується постачати малу фірму(френчайзі) власними товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; мала фірма зобов"язується підтримувати ділові контакти тільки з цією фірмою, вести бізнес"за правилами" великої фірми, перераховувати визначену договором частку від продажу на рахунок великої фірми.

Френчайзинг найчастіше застосовується у сфері роздрібної торгівлі, ресторанах швидкого обслуговування типу "Макдональдс" та "Піца-Хард". Іншими словами міжнародний франчайзинг - це використання вже існуючої і добре відпрацьованої ідеї бізнесу(торгової марки), яка має сформований імідж. Міжнародний консалтинг - це вид міжнародної послугової діяльності, яку здійснюють спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн з широкого кола питань економічної діяльності, передусім з консультування у зовнішньоеко номічній сфері.
Досить часто консалтингові послуги проводяться паралельно чи разом з наданням інших видів послуг. Консалтингові послуги надають і фірми, що спеціалізуються на далеко на непослугових видах діяльності. Досить часто великі компанії нафтового, автомобільного та електронного бізнесу створюють свої філії, дочірні компанії, які спеціалізуються в консалтинговому бізнесі.
Структура системи консалтингових послуг.
1.Консалтинг з питань стратегічного планування та поточного менеджменту.
2.З питань оподаткування.
3.З фінансових питань.
4.З маркетингу та організації збуту.
5.Консультації при виборі партнера в бізнесі.
6.З оцінки та підбору кадрів.
7.З питань організації інвестування.
Основними споживачами консалтингових послуг є: державні організації, виробничі та торговельні фірми, банківські структури та страхові компанії.
3.Світовий ринок професійних послуг.
Світовий ринок професійних послуг - це відносини, які виникають з приводу надання спеціалізованими за певними професіями фірмами одних країн профільних послуг фірмам інших країн.
В більшості випадків фірми спеціалізуються на таких професійних послугах:
- бухгалтерські послуги та послуги з аналізу фінансової діяльності(аудит).
- юридичні послуги(особливо з міжнародних питань).
- маркетингові послуги.
- послуги в сфері дизайну та архітектури.


35. міжнародна спеціалізація виробництва

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСП) розуміється така форма поділу праці між країнами, при якій ріст концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається на основі процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні процеси, в окремі галузі й подотрасли виготовлення однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів. Зазначені процеси знаходять висвітлення в інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, науково-технічними знаннями.

МСП розвивається по двох напрямках – виробничому й територіальному. У свою чергу, виробничий напрямок підрозділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію й на спеціалізацію окремих підприємств (компаній). У територіальному аспекті МСП припускає спеціалізацію окремих країн і регіонів на виробництві певних продуктів і їхніх частин для світового ринку.

Основними видами МСП є предметна

(виробництво готових продуктів), подетальная (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, або стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка, виробництво виливків, кувань, заготівель і т.п.).

МСП перетерплює систематичні зміни в чинність внутрішньої логіки свого розвитку й впливу визначальних зовнішніх умов. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерні динамічність процесів, що протікають, безперервна зміна її видів, напрямків, перехід до більше складних форм, породжуваним глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

В 30-е роки у світі переважали міжнародна міжгалузева спеціалізація виробництва й відповідний обмін продукцією однієї комплексної галузі (наприклад, що обробляє промисловості) на продукцію іншої (добувної промисловості й/або сільського господарства). В 60-е роки провідне місце продовжувала займати міжнародна спеціалізація виробництва на рівні первинних галузей (автомобілі - і авіабудування, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури й ін.). В 80-е роки на перший план виходять і закріплюють своє положення внутрішньогалузева МСП і відповідний обмін товарами-аналогами зі споживчими характеристиками, що різняться (наприклад, колісних тракторів - на гусеничні, шкіряній взутті - на гумову й т.д.).

Значення МСКП як фактору підвищення ефективності національних виробництв і інтенсифікації міжнародного обороту стійко підвищується. Так, в 80-е роки темпи приросту світової торгівлі продукцією машинобудування на 40% (в 60-е роки на 4%) забезпечувалися за рахунок комплектуючих виробів. За 90-е роки частка деталей і вузлів у якості комплектуючих у зовнішній торгівлі економічно розвинених країн продукцією машинобудування зросла більш ніж удвічі. Найбільш повний розвиток всі види спеціалізації виробництва одержали в машинобудуванні, оскільки:

♦ його продукція має конструктивні особливості - машини, устаткування, механізми складаються з великої кількості компонентів (агрегати, вузли, деталі), виробництво яких вимагає свого відокремлення, тобто спеціалізації;

♦ продукція машинобудування має багато кількісних і якісних особливостей. Вона містить у собі виробу сотень тисяч найменувань, що випускаються в різних масштабах (одиничне, дрібно - і крупносерийное, поточно-масове виробництво)[1]

. У чинність конструктивної складності виробництво багатьох з них вимагає кооперування десятків, сотень і навіть тисяч підприємств різних країн. З особливістю машинобудівних виробів зв'язана й концентрація випуску найбільш складних з них на обмеженому числі підприємств у вузькому колі країн;

♦ для машинобудування характерні технологічні риси випускається продукции, щоМ, у чинність яких ті самі заготівлі й деталі провадяться із застосуванням різних технологій, що дозволяють у ряді випадків масове спеціалізоване виробництво. При цьому границі національного ринку звичайно стають тісними для такої продукції.

Одне із центральних місць у проблематиці методології міжнародної спеціалізації виробництва займає визначення понять « международно-спеціалізована галузь» і « международно-спеціалізована продукція». Без з'ясування цих понять важко або неможливо реально оцінити зростання впливу МСП на міжнародний товарний обіг, виявити конкретні взаємозв'язки між внутрішньою й міжнародною спеціалізацією виробництва, проводити аналіз проблем міжнародної спеціалізації виробництва.

У галузевому розрізі під МСП варто розуміти сформовану сукупність галузей сфери матеріального виробництва будь-якої країни, що приймають найбільш активна участь у МРТ. Галузі, що визначають характер міжнародної спеціалізації країни, є й международно-спеціалізованими галузями. Їхні характерні ознаки – значно більше висока частка експорту у виробництві в порівнянні з іншими галузями, звичайно більше висока питома вага таких галузей у виробництві даної країни в порівнянні з їхніх часток у світовому виробництві, більше високий рівень розвитку внутрішньогалузевої спеціалізації й кооперування.

З поняттям « международно-спеціалізована галузь» тісно зв'язана й уточнює його поняття « международно-спеціалізована продукція». До останнього ставиться продукція, що є предметом двосторонніх і багатосторонніх угод про МСКП, про поділ виробничих програм. Международно-Спеціалізованими є також товари, вироблені в одній або декількох країнах і покриваючі потреби в них світового ринку. До їхнього числа ставиться й продукція міжнародних корпорацій, що здійснюють поділ праці між своїми виробничими підприємствами, розташованими в різних країнах.

36. основні напрямни міжнародного виробничого співробітництва

Міжнародне виробниче співробітництво – це форма МЕВ, яка виникає у сфері матеріального виробництва на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів, які можна використати для виробничого чи індивідуального споживання.
Міжнародне виробниче співробітництво здійснюється у різних напрямках, логіку одного з яких розкриває його структура:
- енергетичне співробітництво.
- співробітництво у галузі сировинного виробництва.
- співробітництво у сфері переробного виробництва.
- агропромислове співробітництво.
Міжнародний поділ праці має дві взаємо доповнюючі форми:
1. Міжнародна спеціалізація – при якій відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах(або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції – в інших країнах(чи на їх підприємствах).
Ступінь міжнародної спеціалізації країни визначається двома показниками:
а) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – допомагає визначити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно спеціалізованими.
б) експортна квота – показує у якій мірі національна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються на зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішних ринків.
Якщо в експорті країни переважає продукція переробної промисловості – це свідчить про високий рівень міжнародної спеціалізації виробництва країни, а перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства – свідчить про пасивну роль в міжнародній спеціалізації виробництва.
2. Міжнародна виробнича кооперація – полягає в розвитку міжнародних виробничих зв”язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб”єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.
Основні способи налагодження коопераційних зв”язків:
- здійснення спільних програм – підрядне кооперування та та спільне виробництво.
- договірна спеціалізація – розмежування видів діяльності між суб”єктами
різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати.
- інтегрована кооперація – об”єднання капіталів декількох суб”єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Це створення СП, ТНК та мультинаціональних корпорацій.


37. міжнародні фінансово-кредитні організації

Міжнародна фінансово-кредитна система складається не тільки з міжнародних фінансово-кредитних відносин, а й з інститутів, без яких ці відносини не існували б. Інституціональне забезпечення насамперед зводиться до міжнародних фінансово-кредитних організацій. Серед основних таких інститутів можна назвати Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк (вірніше, Група світового банку - ГСБ), які ще називаються Бретон-Вудськими інститутами, а також Банк міжнародних розрахунків (БМР) і такі організації з регулювання зовнішньої заборгованості, як Паризький (ПК) і Лондонський (Ж) клуби (рис. 5.5). Окрему, але достатньо помітну, роль на світовому кредитному ринку відіграють регіональні банки: Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Азіатський банк розвитку (АзБР), Африканський банк розвитку (АфБР), Міжамериканський банк розвитку (МАБР).

Світовий банк - це міжнародний інвестиційний інститут, заснований (під назвою Міжнародний банк реконструкції та розвитку) одночасно з Міжнародним валютним фондом згідно з ухвалою міжнародної валютно-фінансової конференції, яка відбулася в американському містечку Бретон-Вудсі в 1944 році.

До складу Групи Світового банку входить дві основні самостійні організації:

- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

Серед головних організацій Групи Світового Банку також є ще Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАТІ) і Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (МЦРІС).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (The International Bank for Reconstruction and Development) - це спеціалізований заклад ООН з фінансового сприяння в реконструкції та розвитку економік країн-членів. МБРР функціонує з 1945 року. Членами цієї кредитної установи можуть бути тільки ті країни, які вступили до МВФ.

МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання довгострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15-25 років.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:

- розвитку інфраструктури;

- здійснення сільськогосподарських проектів;

- розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики і то в основному на розвиток малого бізнесу.

Міжнародна асоціація розвитку (The International Development Association) - це міжнародна міжурядова організація, яка також, як і МБРР, є спеціалізованим органом ООН Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових кредитів.

Міжнародна фінансова корпорація (The International Finance Corporation) - це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створено в 1956 році для стимулювання приватного підприємництва, головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.

МФК надає кредити приватним підприємствам і купує цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її частка в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5-15 років. Рівень процента встановлюється залежно від ставок грошового ринку.

Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:

- статутний капітал;

- продаж участі в кредитах банкам та іншим фінансовим установам;

- перепродаж цінних паперів;

- позики і дотації від МБРР.

Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (The Multilateral Investment Guarantee Agency) - це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків.

Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (International Center for Settlement of Invectment Disputes) - це спеціалізована установа правового спрямування, метою якої є стимулювання приватних інвестицій через урегулювання конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими урядами. Створено МЦРІС у 1966 році. До цієї організації входить понад 130 країн.

Важливу роль на світовому ринку позичкових капіталів грає система групових і регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ. Особливе місце серед таких установ займає Банк міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlement - BIS), заснований у 1930 році, як міждержавна фінансова організація.

Основні завдання БМР:

- сприяння співробітництву центральних банків країн-учасниць;

- надання додаткових коштів для міжнародних фінансових операцій;

виступ у ролі довіреної особи в міжнародних фінансових угодах.

Азійський банк розвитку (АзБР) створено у 1965 році, а операції він здійснює з 1966 року.

Мета створення:

- фінансування програм розвитку азійських країн, що розвиваються;

- сприяння зовнішній торгівлі країн-членів;

- надання фінансової, технічної та економічної допомоги. Стратегічні завдання:

- сприяння економічному зростанню і співробітництва в регіоні Азії та Далекого Сходу;

- зниження рівня бідності;

- поліпшення становища жінок;

- розвиток людських ресурсів, включаючи в царині народонаселення;

- забезпечення раціонального природокористування. Функції:

- надання позик і вкладання власних коштів з метою досягнення економічного та соціального прогресу країн-членів, які розвиваються;

- надання технічної допомоги та послуг експертів у підготовці та здійсненні програм і проектів розвитку;

- стимулювання державних і приватних інвестицій з метою розвитку;

- надання допомоги в координації планів та цілей розвитку.

Африканський банк розвитку (АфБР) створено в 1964 році, а функціонує з 1966 року.

Міжамериканський банк розвитку (МАБР) створено у 1959 році зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Наприкінці 90-х років МАБР налічував 46 членів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створено в 1990 році, а операції здійснює з 1991 року. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться в Лондоні.

Чорноморський банк торгівлі та розвитку - ЧБТР (he Black Sea Bank for Trade and Development - BSBTD). Розпочав здійснювати операції з 1999 року.

Паризький клуб (Paris Club) е неформальною урядовою організацією країн-кредиторів. Створено в 1956 році

Лондонський клуб (London Club) є організацією найбільших банків-кредиторів. На відміну від Паризького клубу, який займається питаннями державних боргів, Лондонський клуб регулює питання реструктуризації приватної заборгованості.


38. міжнародні кредитні відносини

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому зазначена тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5 відсотка машинно-технічних товарів, на початку 60-х — 50 відсотків, то тепер — понад 75 відсотків експорту цієї продукції. Надання кредитів імпортерам є досить значним засобом реалізації продукції на Світовому ринку, однією з найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на Світовому ринку експортні кредити є часто дієвішим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи строки поставок.
Міжнародний кредит — це надання грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері світових господарських зв'язків. На практиці він здійснюється наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.
Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на комерційні та фінансові.
Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі у зовнішній торгівлі, де він має назву фірмового кредиту, або кредиту постачального, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш «зв'язаною» формою кредиту, все ше досить широко використовується у міжнародній торгівлі. Проте через обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначені переважно для модернізації й реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.
Фінансовий кредит — це надання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватися у валютах країни-кредитора і країни-боржника, а також у третіх валютах. Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва і капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й міцних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам. Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках у зв'язку з енергетичною кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу. Однак невдовзі їх значення тут помітно послабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. Це і зумовило появу тенденції до «сек'юритизації» — переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн.
Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій. Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські. Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами. Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Європейський інвестиційний банк (Є1Б), регіональні банки розвитку країн «третього світу», інші кредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та МБРР виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.
Відповідно до строків розрізняють кредити коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 5 років) і довготермінові (понад 5 років). У ряді випадків середньотерміновими вважають кредити до 7—8 років, а довготерміновими — понад 10.
Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені строки. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла в проблему кризи заборгованості.
Криза заборгованості на поверхні виступає як породження руху позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвиненими країнами молодим державам. Насправді, її причини значно глибші. Вони охоплюють весь комплекс відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. У зв'язку з цим за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених країн а молодими державами, а як найузагальненіший вияв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в межах існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, для ліквідації кризи необхідна докорінна зміна цих відносин, перебудова їх на справедливих демократичних засадах, встановлення нового міжнародного економічного порядку.


39. світовий ринок позичкових капіталів

Світовий ринок позичкових капіталів (МРСК) – це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн. Його основна мета — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

У МРСК виділяється чотири структури:

1) функціональна;

2) інституціональна;

3) географічна;

4) валютна.

Світовий грошовий ринок (МДР) – попит та пропозиція капіталу, що функціонує в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Він є ринком короткострокових операцій (у межах від декількох годин і приблизно до року), що функціонує переважно між банком і іншими кредитно-фінансовими інститутами. МДР містить у собі:

Міжбанківський ринок — сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позичок на суму не менш 1 млн. доларів.

Основні функції міжбанківського ринку:

1. Ефективний перерозподіл банківського капіталу.

2. Забезпечення раціонального використання сумарних коштів банків.

3. Зниження і керування валютним ризиком.

Світовий кредитний ринок — це сукупність кредитних відносин, що функціонують у масштабах світового господарства, попит та пропозиція кредитів у міжнародній сфері.

Світовий ринок цінних паперів — це попит та пропозиція цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні.

Основні тенденції розвитку функціональної структури МРСК:

1. В даний час розвивається процес секьюритизації — поступового переключення позичальників із кредитних форм надання позички на випуск цінних паперів (у першу чергу, облігацій).

2. Активізується ринок цінних паперів (РЦБ). Це означає, що РЦБ користується підвищеним попитом. У 1980 р. у загальному обсязі МРСК кредит склав 41%, а облігації — 59%, у 1996р. — відповідно 29 і 71%.

Інституціональна структура МРСК відбиває відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками і кредиторами різних країн і припускає виділення суб'єктів МРСК.

Суб'єкти МРСК:

1. Професійні посередники: транснаціональні банки; фінансові компанії; фондові біржі; кредитно-фінансові установи.2. Позичальники і кредитори: офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації); приватні фірми, банки; страхові компанії; пенсійні фонди; транснаціональні компанії (ТНК).

Основні тенденції розвитку інституціональної структури МРСК:

1. Зниження ролі банків у МРСК.

2. Підвищення ролі держави в експорті капіталу.

3. Підвищення ролі міжнародних економічних і валют-але-фінансових організацій у МРСК.

Географічна структура МРСК відбиває рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування міжнародних фінансових центрів:

високий рівень розвитку країни;

активна участь у МЭО;

високорозвинений національний ринок капіталів;

ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство;

вигідне географічне положення;

політична стабільність у країні.

Основні міжнародні фінансові центри:

1. Головний міжнародний фінансовий центр — Нью-Йорк. Там діє найбільша фінансова біржа світового співтовариства. Основна функція цього центра — реалізація цінних паперів.

2. Лондон — перше місце у світі по обсязі валютних і кредитних операцій.

3. Цюріх, Франкфурт-на-Майне, Люксембург — фінансові центри, що займаються середньостроковими кредитними операціями.

4. Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях.

5. Латиноамериканські фінансові центри — Панама, Багамські, Каймановы і Нідерландські Антильськ острова. Вони спеціалізуються на створенні оффшорных компаній.

Оффшорные компанії — це фірми, що діють у регіоні, де переважають пільгове оподатковування і митне регулювання.

Тенденції розвитку географічної структури МРСК

1. Перевищення ввозу капіталу в розвиті країни над увозом капіталу в країни, що розвиваються.

2. Посилення руху приватного капіталу між економічно розвитими країнами.

3. Зниження ролі країн, що розвиваються, на ринку капіталу.


40. міжнародний рух капіталу

Міжнародні фінансово-кредитні відносини — це відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів. Міжнародні кредитні відносини — це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання процентів.

Міжнародний рух капіталу — це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.

Експорт капіталу — це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох видів:

Експорт підприємницького капіталу-це довгострокові закордонні інвестиції.

Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідходності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

Фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідходного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.

Матеріальна допомога - це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

За приналежністю капітал, що експортується ділиться:

1. Приватний капітал — експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.

2. Державний капітал — експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

- прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.

- отримання підприємницького прибутку.

- отримання процентів за позичковий капітал.

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Користь від імпорту капіталу:

1.Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.

2.Порівняно швидкий розвиток виробництва.

3.Підвищення рівня класифікації працівників.

4.Нові робочі місця.

5.Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні.

6.Поповнення національного бюджету.

Шкідливий бік імпорту:

1.Можливе вивезення сировини.

2.Іноземне втручання у національну банківську справу.

3.Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.

4.Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.

5.Деякі втрати політичної свободи.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70роки 20ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.

Світовий ринок позичкових капіталів — система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:

1.Вкладники—населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2.Посередники(акумулятори і постачальники капіталу)—транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3.Споживачі(позичальники)—ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів—відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування фінансових центрів:

Високий рівень економічного розвитку країни.

Активна участь у МЕВ.

Розвинений національний ринок капіталів.

Ліберальне валютне і податкове законодавство.

Вигідне географічне розташування.

Відносна політична стабільність.

Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.

Ядром світового ринку капіталів є Євроринок—це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження.