XREFF.RU


Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри №803 В.О. ІВАНЮК . .20 р.



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше
Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри №803 В.О. ІВАНЮК . .20 р.

Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри №803 В.О. ІВАНЮК . .20 р.

Харківський університет Повітряних Сил

імені Івана Кожедуба


ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри №803

В.О. ІВАНЮК

. .20 р.




ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

Військова підготовка

з розділу 3. Тактична і тактико-спеціальна підготовка

з модулю 3.5. Тактика авіації Повітряних Сил Збройних Сил України

блока змістових модулів 3.5.1. Основи тактики авіації ПС ЗСУ


Змістовий модуль 3.5.1.4 (Тема 4). Базування та перебазування авіаційних частин (підрозділів)

Тема лекції №4. Основи базування та перебазування авіаційних частин (підрозділів)

Навчальний потік (групи)студенти за всіма авіаційними ВОС

Час2 години

Місце проведення лекційна аудиторія


Навчальні та виховні цілі:

вивчити вимоги, які пред’являються до базування авіаційних частин і підрозділів;

вивчити організацію перебазування авіаційних частин;

розвивати у студентів творчу активність, ініціативу і самостійність, формувати в них творче тактичне мислення.


Навчальні питання і розподіл часу:

Зміст навчальних питань

Час (хв.)

Вступ.

1. Базування авіаційних частин (підрозділів).

2. Організація перебазування авіаційних частин (підрозділів).

3. Команди і групи, які створюються в авіаційній частині при перебазуванні.

Висновки.

5

25

30

25


5


Навчально-матеріальне забезпечення:

комп’ютер, мультимедійний проекційний апарат;

відеофрагменти.


Навчальна література:

1. Моісеєнко В.Д., Полуйко О.М., Онипченко П.М., Патюков О.В. Тактика авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Частина І. Основи тактики авіації Повітряних Сил Збройних Сил України: навч. посіб. – Х.: ХУПС, 2008. – 146 с.

2. Біла книга 2013: Збройні Сили України: щорічник. – К. : МО України, 2014. – 76 с.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ ТА МЕТОДИКА ЇЇ ВИКЛАДАННЯ


Вступ


Авіація ПС ЗС України має високі маневрені властивості, велику дальність дій і швидке проникнення у глибину території противника, що дозволяє у стислі терміни переносити удари авіації з одного регіону (субрегіону) бойових дій на інший або на окремі ділянки місцевості з метою зосередження її зусиль там, де вирішуються головні завдання.

В умовах високих темпів пересування наземних військ особливого значення набуває здатність авіаційних частин (підрозділів) вести бойові дії з частою зміною місць базування.

Перебазування авіаційних частин на аеродроми нового базування у ході бойових дій розглядається як один з основних видів маневру авіації.

У мирний час перебазування авіаційних частин може здійснюватися у зв’язку зі зміною дислокації, з навчальною метою або з метою набуття досвіду бойової роботи в різних умовах базування.


1. Базування авіаційних частин (підрозділів)


Базування авіаційних частин (підрозділів)– це розташування авіаційних частин (підрозділів) на аеродромах і аеродромних вузлах, яке забезпечує необхідні умови для підтримування постійної готовності, проведення бойової підготовки у мирний час та ведення бойових дій.

Разом з авіаційними частинами (підрозділами) на аеродромах розташовуються частини і підрозділи, які призначені для аеродромно-технічного, радіотехнічного, матеріального та інших видів забезпечення бойових дій (бойової підготовки) авіаційних частин (підрозділів), а також зосереджуються запаси матеріальних засобів.

Базування авіаційних частин (підрозділів) повинно забезпечити:

постійну бойову готовність, прихованість, масування зусиль;

необхідну глибину впливу на об’єкти противника і мінімальний час польоту до них;

ведення бойових дій у різних метеорологічних умовах, у будь-який час року і доби;

здійснення своєчасного маневру авіаційних частин (підрозділів);

живучість і захист особового складу, літаків та інших об’єктів на аеродромах;

своєчасне виведення авіації з-під удару противника;

зручність управління, взаємодії, а також всебічного забезпечення бойових дій;

відновлення у стислі терміни боєздатності авіаційних частин (підрозділів).

Реалізація цих вимог повинна здійснюватися з урахуванням певних особливостей базування авіаційних частин (підрозділів) кожного роду авіації. Ефективне досягнення виконання зазначених вимог здійснюється такими шляхами.

Постійна бойова здатність авіаційних частин (підрозділів) досягається будівництвом аеродромів (аеродромних вузлів), які можуть забезпечити розосередження літаків (вертольотів), зручність викермовування і зльоту в установлені терміни.

Прихованість базування забезпечується своєчасним проведенням необхідних інженерних, технічних та інших заходів.

Масування зусиль досягається базуванням авіаційних частин (підрозділів) в аеродромному вузлі, який забезпечує зліт авіаційних частин (підрозділів) у стислі терміни і вихід на задані рубежі у короткий час при нанесенні зосереджених ударів по об’єктах противника.

Необхідна глибина впливу на об’єкти противника і мінімальний час польоту до них досягається за рахунок приближення аеродромів базування до ЛБЗ з противником (рубежу введення у бій). Разом з тим, аеродроми базування повинні розташовуватися за межами досяжності найбільш масових засобів вогневого впливу противника, тобто за визначеними межами дій далекобійної артилерії та інших засобів СВ.

На сьогодні, коли збільшилися можливості авіації та інших засобів збройної боротьби щодо досяжності, віддалення від ЛБЗ з противником найближчих аеродромів родів авіаціїрозраховується за певною методикою (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Віддалення від ЛБЗ з противником

найближчих аеродромів родів авіації


Вид

бойових дій

Роди авіації

БА

ША

ВА

РА

ТрА

АА

Віддалення від ЛБЗ з противником (км)

Оборона

> 200

100…150

100…150

> 150

400 – 500

50 – 80

Наступ

(контрнаступ)

> 150

> 80

> 80

> 100

30 – 70










В обороніаеродроми (площадки) базування призначаються:

не менше 200 км від ЛБЗ з противником – для БА;

100 – 150 км від ЛБЗ з противником – для ША і ВА;

не менше 150 км від ЛБЗ з противником – для РА;

50 – 80 км від ЛБЗ з противником – для армійської авіації (АА).

У наступі (контрнаступі)аеродроми (площадки) базування призначаються:

не менше 150 км від ЛБЗ з противником – для БА;

не менше 80 км від ЛБЗ з противником – для ША і ВА;

не менше 100 км від ЛБЗ з противником – для РА;

30 – 70 від ЛБЗ з противником – для АА.

Частини ТрА базуються на аеродромах, які знаходяться, як правило, на віддаленнях не менше 400 – 500 км від ЛБЗ з противником.

У разі, якщо авіаційні частини (підрозділи) базуються на віддаленнях, більших ніж зазначені, і тактичний радіус дії літака не дозволяє виконати завдання, для збільшення глибини впливу використовують аеродроми, які знаходяться ближче до ЛБЗ з противником. Їх називають аеродромами “підскоку”.

Ведення бойових дій у різних метеорологічних умовах досягається:

підготовкою достатньої кількості основних (діючих) і запасних аеродромів із ЗПС, розосереджених по фронту і в глибину;

обладнанням аеродромів необхідними засобами зв’язку і РТЗ;

завчасним створенням ЗПС з достатньою щільністю ґрунту.

Базування авіаційних частин (підрозділів) має важливе значення як у мирний, так і у воєнний час, тому що від правильно вибраного місця базування у мирний час залежить боєздатність, повнота і якість виконання завдань у ході бойової підготовки, а у воєнний час – результат завдань, які виконувалися, та збереження особового складу, озброєння і військової техніки.

На вибір місця базування мають вплив:

територія і кліматичні умови;

характер майбутніх бойових дій;

наявність аеродромів та їх ємність;

потреба у житлових та службових спорудах;

льотно-тактичні характеристики літаків.

У ході ведення бойових дій на вибір аеродромів базування впливають:

оперативне шикування військ (сил);

оперативне обладнання регіону (району) бойових дій;

напрям пересування військ (сил);

можлива протидія противника.

У мирний час авіаційній частині для базування виділяється один основний аеродром і призначаються один-два аеродроми розосередження, а у воєнний час – один-два основних

аеродроми.

У ході бойових дій авіаційній частині на визначений період додатково можуть бути виділені такі аеродроми: запасний, маневру, “підскоку”, передовий, тиловий, навантаження (розвантаження) особового складу, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів.

За правильну експлуатацію аеродрому відповідає командир авіаційної частини, яка базується на ньому. За утримання аеродрому у постійній експлуатаційній готовності і своєчасну підготовку його до польотів, а також за підготовку ТЗУ відповідають командири підрозділів забезпечення авіаційної частини.


2. Організація перебазування авіаційних частин (підрозділів)


Перебазування авіаційних частин (підрозділів)– це процес, у ході якого проводиться комплекс заходів щодо організації та здійснення зміни встановленого раніше базування (зміни аеродрому) з метою створення сприятливих умов для виконання поставлених завдань.

Перебазування авіаційних частин (підрозділів) на нові аеродроми здійснюється за наказом старшого начальника.

Воно проводиться з метою маневру вслід за наступаючими військами (силами) та створення необхідного угруповання військ (сил) за замислом бойових дій або перегрупування на інші напрями, а також при виході з ладу основних аеродромів базування.

Фактори, що визначають частоту зміни аеродромів, такі:

призначення і завдання, що вирішуються авіаційними частинами (підрозділами);

дальність дії літаків (вертольотів);

можливості щодо будівництва (відновлювання) аеродромів;

темпи наступу наземних військ (сил).

Основними вимогами до перебазуванняавіаційних частин (підрозділів) на нові аеродроми базування є прихованістьі своєчасність.

Прихованістьперебазування досягається:

збереженням у таємниці заходів, які готуються;

суворим дотриманням режиму при переговорах по ТЗУ;

виконанням перельоту поза зонами видимості радіотехнічних засобів противника;

встановлення визначених режимів роботи радіотехнічних засобів щодо випромінювання електромагнітної енергії.

Своєчасністьперебазування досягається:

завчасним розрахунком потрібних транспортних засобів та їх завантаженням відповідно до варіантів перебазування;

утриманням технічних засобів і табельного майна ІАС і підрозділів забезпечення у постійній готовності до переміщення;

швидким та організованим виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт.

Перебазування залежно від характеру майбутніх бойових дій і обставин, може бути здійснено відповідно до такихваріантів(рис. 2.1):

усім складом або частиною сил;

з виконанням або без виконання бойового завдання;

спільно з силами забезпечення або роздільно;

з протидією або без протидії противника.

Перебазування може здійснюватися такими способами:

льотним і повітряним ешелонами;

льотним і наземним ешелонами;

льотним, повітряним і наземним ешелонами.

При оцінці можливостей перебазування повітряним і наземним ешелонами розглядаються різні варіанти і обирається оптимальний, головним чином, за часовим критерієм з урахуванням обмежень та засобів, які виділяються.

Дольотного ешелонувходять літаки (вертольоти) авіаційних частин (підрозділів).






















Повітряний ешелонвключає частину органів управління, підрозділів зв'язку і РТЗ, ІАС і тилу, які перебазуються на транспортних літаках (вертольотах).

Наземний ешелонвключає інший склад органів управління, підрозділів зв'язку і РТЗ, ІАС і тилу, які перевозяться автомобільним, залізничним чи водним транспортом.

Перебазування з використанням повітряного транспорту є основним, тому що воно забезпечує максимальне скорочення тривалості процесу зміни базування і швидке приведення авіаційної частини (підрозділу) у бойову готовність на аеродромі нового базування.

Наземний транспорт притягується тільки тоді, коли неможливо забезпечити перебазування транспортними літаками (вертольотами), а також при невеликих (250 – 300 км) відстанях між аеродромами, тобто коли використання транспортних літаків є недоцільним.

Роботу командира, штабу таІАС авіаційної частини щодо підготовки та здійснення перебазування умовно можна поділити на три етапи:

І етап – завчасна підготовка до перебазування (до отримання наказу на перебазування);

ІІ етап – безпосередня підготовка до перебазування (після отримання наказу на перебазування);

ІІІ етап – безпосереднє здійснення перебазування.

При завчасній підготовцівраховуються можливі варіанти перебазування, які визначаються виходячи з обстановки, призначення та завдань авіаційної частини, умов базування та ін. При цьому враховується:

кількість аеродромів, які займає авіаційна частина та які можуть бути виділені для базування;

види і кількість транспортних засобів для перевезення особового складу і майна;

рівень безпосередньої участі підрозділів забезпечення при проведенні перебазування авіаційної частини;

здійснення перебазування авіаційної частини з виконанням або без виконання бойового завдання;

необхідність проведення заходів щодо безпеки та маскування перебазування авіаційної частини.

Безпосередня підготовкадо перебазування авіаційної частини починається після отримання наказу (розпорядження) на перебазування та закінчується доповіддю про готовність до перебазування.

Отримавши наказ (розпорядження) на перебазування, командир авіаційної частини з’ясовує поставлене завдання, проводить розрахунок часу, визначає орієнтовний замисел перебазування

та першочергові заходи. Потім командир авіаційної частини інформує про отримання завдання своїх заступників, дає конкретні вказівки щодо планування і організації перебазування авіаційної частини.

На основі наказу (розпорядження) на перебазування і вказівок командира штаб авіаційної частини розробляє відповідні документи, основним з котрих є наказ на перебазування авіаційної частини.

У наказі на перебазування визначаються такі основні складові:

у першому пункті – короткі висновки з оцінки обстановки;

у другому пункті – задача авіаційній частині на перебазування і замисел на перебазування;

у третьому пункті – сили і засоби, які виділені старшим начальником на забезпечення перебазування;

у четвертому пункті – після слів “наказую” визначаються завдання авіаційним підрозділам і тимчасовим формуванням для здійснення перебазування на новий аеродром;

у п’ятому пункті – час і ступінь готовності до перебазування та бойових дій на новому аеродромі;

у шостому пункті – місце і час розгортання ПУ, порядок управління в ході перебазування і порядок переміщення ПУ.

Безпосереднє здійснення перебазуваннявключає:

відправлення рекогносцирувальної групи на аеродром нового базування;

відправлення передової команди на аеродром нового базування;

переліт літаків (вертольотів) авіаційної частини;

відправлення команди випуску на аеродром нового базування;

відправлення решті складу авіаційної частини на аеродром нового базування.

Перебазування вважається закінченим, коли на новий аеродром перебазуються всі справні бойові літаки (вертольоти), прибудуть усі штатні підрозділи і тимчасові формування з майном, на аеродромі розгорнуться і почнуть функціонувати засоби управління і підготовки літаків до польотів.


3. Команди і групи, які створюються в авіаційній частині при перебазуванні


На період перебазуванняв авіаційній частині створюються такі основнітимчасові формування: рекогносцирувальна група; передова команда; команда випуску; ремонтна група; група завантаження і розвантаження; група здачі майна; група ТЕЧ і СІС (рис. 3.1).
















Рекогносцирувальна групастворюється з метою визначення придатності аеродромів (площадок) для посадки літаків (вертольотів), вивчення (уточнення) особливостей польотів у районі нового базування, виконання РХБ розвідки, визначення варіантів розосередження авіаційної техніки, виявлення стану укриттів для особового складу і бойової техніки, а також

вирішення інших питань, пов’язаних з базуванням авіаційної частини.

На підставі даних рекогносцировки визначається порядок перельоту льотного і повітряного ешелонів, а також вибір варіанту переміщення наземного ешелону.

Рекогносцирувальну групу, до складу якої входять 6 – 12 людей, очолює, як правило, заступник командира авіаційної частини.

При організації перебазування в обмежені терміни рекогносцировка аеродромів нового базування здійснюється передовими командами авіаційних частин.

Передова команда(перший ешелон)призначена для приймання літаків (вертольотів), розміщення авіаційної частини, організації бойових дій, управління екіпажами на землі і в повітрі. З метою підвищення мобільності під час виконання своїх функціональних обов’язків передова команда може поділятися на оперативну групу і групу підсилення.

Начальником передової команди, як правило, призначається заступник командира авіаційної частини.

Оперативна група в усіх випадках першою убуває на новий аеродром та проводить відповідні заходи відповідно до рішення командира на перебазування.

Група підсиленняубуває одночасно з оперативною групою або після підготовки авіаційної частини до польоту з аеродрому колишнього базування.

Усього до складу передової команди входить майже 40% особового складу ІАС, підрозділів забезпечення та інших підрозділів і служб авіаційної частини та 20 – 40% техніки та технічного майна.

Команда випуску (другий ешелон)авіаційної частини призначена для забезпечення підготовки літаків (вертольотів) до перельоту та їх випуску з аеродрому колишнього базування на аеродром нового базування. Команда випуску очолюється начальником штабу авіаційної частини або іншою посадовою особою, яка призначається наказом командира авіаційної частини.

До складу команди випуску також включається частина особового складу штабу і служб авіаційної частини з відповідною документацією і майном для забезпечення управління авіаційної частини при веденні бойових дій з колишнього аеродрому та під час перельоту авіаційної частини на аеродром нового базування.

Ремонтна група при перебазуванні авіаційної частини вводить до ладу літаки, які знаходяться у ТЕЧ на виконанні регламентних і ремонтних робіт, бере участь у підготовці літаків до перельоту, а після виконання цих завдань переміщується, як правило, одночасно усім складом.

В окремих випадках на аеродромах колишнього базування може бути залишена група з складу ТЕЧ для відновлення несправних літаків авіаційної частини.

Група завантаження і розвантаженняпризначається для підготовки і проведення завантаження і розвантажування техніки, технічного майна та інших матеріальних засобів на транспортні літаки і наземний транспорт на аеродромах колишнього і нового базування.

Група здачі майнапризначена для здачі надлишку майна в підрозділи забезпечення та здійснення підготовки до перевезення на аеродром нового базування технічного майна авіаційної частини, яке на даний час не є необхідним передовій команді і команді випуску для виконання своїх завдань при перебазуванні.

Особовий склад та матеріальні засоби ТЕЧ і рухомі позиції підготовки ракети (СІС), які не включені до складу першого і другого ешелонів, складають третій ешелон – групу ТЕЧ іСІС.

Для забезпечення перебазування на велику дальність з посадкою на декількох проміжних аеродромах в авіаційній частині комплектуютьсятимчасові групи: дві-три групи супроводження (оперативні групи), рухома ремонтна група ТЕЧ та група транспортування технічного майна.


Висновки


Висока бойова здатність авіаційних частин (підрозділів) досягається будівництвом аеродромів (аеродромних вузлів), які можуть забезпечити розосередження літаків (вертольотів), зручність викермовування і зльоту в установлені терміни.

Прихованість базування забезпечується своєчасним проведенням необхідних інженерних, технічних та інших заходів.

Досвід бойової підготовки показує, що підтримування високої бойової готовності авіаційних частин до перебазування досягається завчасним плануванням, всебічною підготовкою особового складу, а також систематичним його тренуванням у ході проведення льотно-тактичних навчань.

Тому знання процесу перебазування авіаційної частини, уміння його планувати і організовувати підготовку до нього підлеглого особового складу є одним із важливих питань.




Розробив:


Лекція обговорена і схвалена на засіданні кафедри№803,

протокол від . .20 р. № ____ .





































referatqtt.nugaspb.ru
  • Карта сайта