XREFF.RU


Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри №803 В.О. ІВАНЮК . .20 р.



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше
Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри №803 В.О. ІВАНЮК . .20 р.

Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри №803 В.О. ІВАНЮК . .20 р.

Харківський університет Повітряних Сил

імені Івана Кожедуба



ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри №803

В.О. ІВАНЮК

. .20 р.




ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

Військова підготовка

з розділу 3. Тактична і тактико-спеціальна підготовка

з модулю 3.5. Тактика авіації Повітряних Сил Збройних Сил України

блока змістових модулів 3.5.1. Основи тактики авіації ПС ЗСУ


Змістовий модуль 3.5.1.3 (Тема 3).Загальні відомості про літаки військового призначення

Тема лекції №3. Характеристики літаків військового призначення

Навчальний потік (групи)студенти за всіма авіаційними ВОС

Час2 години

Місце проведення лекційна аудиторія


Навчальні та виховні цілі:

вивчити конструктивні характеристики літаків військового призначення;

вивчити льотно-тактичні характеристики літаків військового призначення;

розвивати у студентів творчу активність, ініціативу і самостійність, формувати в них творче тактичне мислення.


Навчальні питання і розподіл часу:

Зміст навчальних питань

Час (хв.)

Вступ.

1. Конструктивні характеристики літаків військового призначення.

2. Особливості конструкції літака військового призначення.

3. Льотно-тактичні характеристики літаків військового призначення.

Висновки.

5

15


40

25


5


Навчально-матеріальне забезпечення:

комп’ютер, мультимедійний проекційний апарат;

відеофрагменти.


Навчальна література:

1. Тактика авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Частина ІІ. Тактика авіаційних частин (підрозділів): навч. посіб. О. Б. Котов, В. Д. Моісеєнко, О. М. Полуйко та ін. / За загальною редакцією О. Б. Котова– Х: ХУПС, 2009. – С. 58-59.

2. Літальні апарати військового призначення. Ч 1. Літаки військового призначення: довідник / В. О. Іванюк, О. В. Патюков, В. А. Таврін. – Х. : ХУПС, 2013. – 332 с.




ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ ТА МЕТОДИКА ЇЇ ВИКЛАДАННЯ


Вступ


Початок ХХ століття є тим рубежем, коли сфера військових дій розширилась і стала включати повітряний простір. При польоті перших літаків щодо застосування їх при веденні бойових дій.

Зараз на озброєнні ЗС держав світу знаходиться багато різних типів сучасних літаків військового призначення(далі – літаків).

На сьогодні літаки є багатоцільовими, тобто є можливість застосовувати їх для виконання різних завдань. У той же час, кожен вид і рід авіації має на озброєнні літаки, специфіка яких визначається їх бойовими можливостями та характеристиками.

Сукупність кількісно-якісних та інших характеристик різних типів літаків залежить від завдань, які вони виконують за призначенням, а також від особливостей їх конструктивного виконання та бойового застосування.


1. Конструктивні характеристики літаків військового призначення


Сучасне поняття “літак” склалося на підставі всього історичного процесу розвитку авіації.

Літак– це ЛА, важчий за повітря для польотів в атмосфері, який здійснює політ за рахунок піднімальної сили, що створюється несучими поверхнями (зазвичай крилом), а для подолання сили опору повітря використовує реактивні двигуни чи двигуни з гвинтомоторною групою. Літак пілотується екіпажем на борту, чисельність якого визначається його призначенням.

Літак військового призначення– це літак, призначений для виконання бойових і допоміжних (спеціальних) завдань при підготовці та веденні бойових дій формуваннями різних видів (родів) авіації військового призначення.

Характеристики, що визначають форму планера (крила, фюзеляжу, оперення), технологічні компоненти та вагові показники літаків називають їх конструктивними характеристиками, основні з яких подані на рис. 1.1.























Рис. 1.1. Конструктивні характеристики літаків



Схема будови літакахарактеризує його форми й компонування фюзеляжу, крила і оперення (переднього й хвостового), які розглядаються нижче.

Геометричні (габаритні) розміри літакатакі: розмах крила та його площа, довжина й висота літака, його база і колія шасі, які подані на прикладі винищувача Су-27 (рис. 1.2).























До основних конструктивних мас літаканалежать: маса порожнього й спорядженого літака, а також його нормальна й максимальна злітна маса.

Маса порожнього літака– це маса його конструкції, двигунів, систем з робочими рідинами та газами, вбудованого обладнання, що не знімається, масла і залишків палива, що не зливаються.

Маса спорядженого літака– це маса порожнього літака та знімного вбудованого обладнання.

Злітна маса літака– це маса спорядженого літака з екіпажем зі спорядженням, а також паливом, маслом і АЗУ.

Нормальна злітна масалітака– це його злітна маса, при якій досягається максимальна дальність і тривалість польоту (вона на 10 – 15 % менше максимальної злітної маси).

Максимальна злітна масалітака– це гранично допустима злітна маса літака, при якій він здатний здійснювати безпечний зліт, досягти встановленої дальності та тривалості польоту при максимальному бомбовому (корисному) навантаженні.

Числові значенняконструктивних мас конкретних типів літака надаються в керівних нормативно-експлуатаційних документах з розрахунку їх дальності й тривалості польоту.

Ефективна відбиваюча поверхня літака– це розмір металевої поверхні, від якої потік повторного випромінювання створює в місці прийому потік такій же, як і від реальної цілі. Величина ЕВП залежить від електричних властивостей матеріалу літака та його покриття, співвідношення його геометричних розмірів і довжини хвилі, ракурсу випромінювання, поляризаційних характеристик, характеристик атмосфери та антени РЛС, що виявляє повітряні цілі.

Вимірюється ЕВП у м2і становить, наприклад, близько 1 – 3 м2для винищувачів і більше 10 м2 для бомбардувальників.

Характеристики силових установок (двигунів) літаків будутьрозглянуті у ході проведення групового заняття.



2. Особливості конструкції літака військового призначення


Прагнення одержати високі льотно-тактичні характеристики надзвукових літаків призвело до використання на літаку четвертого покоління інтегральної схеми з’єднання крила з фюзеляжем. Як приклад на рис. 2.1. подане конструктивне компонування винищувача МиГ-29.





















До основних частин літаканалежать: планер (крило; фюзеляж (корпус); оперення з органами керування (рульовими поверхнями)); злітно-посадочні пристрої (ЗПП).

Планер(франц. planeur, від planer– парити)літакастворює аеродинамічні сили й моменти, що управляють траєкторією руху літака, а також основну частку його аеродинамічного опору. У літаку є об’єми, захищені від впливу зовнішнього середовища (швидкісного потоку, низького тиску, температури) для розміщення екіпажу, обладнання, вантажів та ін. Маса планера, як правило, становить близько 2/3 маси всієї його конструкції.

Крилолітака– це несуча поверхня, призначена для створення піднімальної сили, потрібної для забезпечення всіх режимів польоту й маневру літака.

Крило, як правило, кріпиться до фюзеляжу літака й може складатися з таких характерних частин: двохконсолей (площин) крила(знаходяться поза фюзеляжем) і центральної частини, що часто виконана суцільно з фюзеляжем і називається центропланом.

Виділяють такі основні форми крила в плані: прямі (прямокутні у вигляді трапеції), стрілоподібні, трикутні крила та комплексної форми. На рис. 2.1 подана форма трапецеподібного стрілоподібного механізованого крила.

На консолях крила є органи керування літакомі засоби механізації крила(рис. 2.2).
















Органи керування літаком, що розміщуються на консолях крила забезпечують поперечну стійкість й керованість літаком. До них належать елерони, елевони і флаперони.

Елероном(від франц. aileron– крилечко) називається хвостова ділянка крила, що відхиляється за бажанням льотчика одночасно в різні боки на обох консолях.

Флаперон(англ. flaperon, від flap– закрилок і елерон) – це орган керування (рульова поверхня), який розміщується на задній кромці крила літака та виконує функції елерона і (чи) закрилка.

Елевон(від лат. elevator– піднімальний) – це орган керування (рульова поверхня), який розміщується на задній кромці крила літака та виконує функції руля висоти і елерона.

До основнихзасобів механізації криланалежать флаперони, інтерцептори, закрилки, щитки і передкрилки.

Інтерцептором(від лат. interceptor– перехоплювач, переривник) називають висувну поворотну чи фіксовану металеву пластинку, розміщену на верхній поверхні крила, що може за бажанням льотчика відхилятися вгору.

Закрилки, щитки і передкрилки також належать до ЗПП і розглядаються нижче.

Фюзеляжлітака (франц. fuselage, від fuseau– веретено) – це корпус літака, який являє собою силову базу, до якої кріпляться крило, оперення, шасі та інші частини конструкції літака.

Фюзеляж є основною ємністю літака, у якій розміщуються кабіна екіпажу, обладнання та вантажі, а в більшості випадків можуть розташовуватися двигуни, АОз, паливо, шасі та ін.

Головна частина фюзеляжу конструктивно не відрізняється від фюзеляжів літаків звичайної (неінтегральної) схеми, тобто виконана за моноблоковою схемою, з обшивки та силового набору (лонжерони, стрингери, шпангоути).

Передня частина фюзеляжу – це конус з ППТ, нахилений донизу від осі літака, який переходить в район розміщення кабіни в тіло за формою, близькою до паралелепіпеда з випуклою верхньою межею.

Кабіна літака являє собою герметичний відсік фюзеляжу. Вона зверху накрита каплеподібним високо піднятим ліхтарем. Рухома частина ліхтаря відкривається поворотом його вгору і назад. Вздовж головної частини по боках розміщені напливи, які утворюють профільований носок несучого фюзеляжу (корпусу).

Середня частина фюзеляжу – профільоване несуче тіло, яке являється в дійсності центропланом трапецеподібного стрілоподібного механізованого крила.

Хвостова частина фюзеляжу разом з капотами утворює гондоли для розміщення двигунів, повітря до яких подається від повітрозабірників по повітряних каналах, що розміщуються під головною і середньою частинами фюзеляжу. У кінці хвостової частини фюзеляжу розміщений контейнер з гальмовими парашутами. Їх кількість визначається типом літака.

Оперення з органами керування літакомявляють собою несучі поверхні, які забезпечують сталість і керованість літака та його поздовжнього й шляхового балансування (рис. 2.3).















До хвостового оперення літаканалежать:

– горизонтальне хвостове оперення (поздовжній канал);

– вертикальне хвостове оперення (шляховий канал).

Горизонтальне хвостове оперенняпризначене для забезпечення поздовжнього балансування, сталості й керованості літака та виконується у вигляді:

– нерухомого стабілізатора з рулем висоти (дозвукові літаки);

– переставного стабілізатора з рулем висоти (літаки Ил-76, Су-25);

– цілісноповоротного стабілізатора (літаки Су-24, МиГ-29).

Вертикальне хвостове оперенняпризначене для забезпечення шляхового балансування, сталості й керованості літака та виконується у вигляді кіля з фор кілем, рулем напрямку, підфюзеляжного гребеня й шайб.

Кіль (нідерл. kiel– балка, від англ. keel) – це частина хвостового оперення літака,розміщена у вертикальній (похилій) площині та призначена для забезпечення шляхової стійкості. До кіля літака на шарнірах кріпиться руль напрямку.

Для підвищення ефективності вертикального оперення іноді в нижній частині фюзеляжу встановлюється підфюзеляжний кіль (гребінь).

Буває однокільове та двокільове хвостове оперення (рис. 2.1 – МиГ-29).

Для підвищення маневрових характеристик на літаках встановлюють додаткове переднє горизонтальне йвертикальне опереннядля реалізації концепції безпосереднього керування аеродинамічними силами (так звані конарди– від франц. conard– качка).

Залежно від схеми розміщення крила відносно фюзеляжу літаки (моноплани) поділяються на високоплани(з висорозташованим крилом), середньоплани(з середньорозташованим крилом) й низькоплани (з низькорозташованим крилом) (рис. 2.4).



























Склад ЗПП літакаподаний на рис. 2.5.

Шасі (франц. châssis, від лат. capsa– ящик, ємність) літака– це система його опор, яка призначена для руління, розбігу (при зльоті) та пробігу (при посадці) літака по аеродрому (землі, воді), сприйняття статичних і динамічних навантажень та передачі їх на конструкцію планера.

Основною схемою шасі літаківє трьохопорна схема з носовою опорою, при якій дві основні опори (основні стояки шасі), що сприймають основне навантаження при стоянці літака, розташовуються за його центром мас, а третя опора винесена вперед у носову частину фюзеляжу (рис. 2.1 – МиГ-29).














ЗПП, які належать до засобів механізації крила літака є: різні закрилки і щитки; пристрої для керування межовим шаром крила; передкрилки; інтерцептори крила.

До ЗПП, які збільшують прискорення літака під час розбігуналежать: спеціальні злітні прискорювачі; спеціальні катапульти.

До ЗПП, що зменшують прискорення літака під час пробігу, можна віднести: гальмові пристрої коліс стояків шасі; парашутні гальмові установки; реверсивні пристрої; спеціальні гальмові пристрої.


3. Льотно-тактичні характеристики літаків військового призначення


Основні показники бойових властивостей літака такі: діапазон швидкостей польоту; діапазон висот бойового застосування; дальність (тактичний радіус дій) і тривалість польоту; маневреність; авіаційного озброєння; бомбове навантаження.

Сукупність перерахованих показників, за винятком двох останніх, прийнято називати льотно-тактичними характеристикамилітака (рис. 3.1).
























Діапазон швидкостей польотулітакає одним з найважливіших показників їх льотно-тактичних характеристик, тому що він сприяє досягненню тактичної раптовості, скорочує час перебування ЛА над територією противника, знижує уразливість від вогню повітряного та наземного противника, забезпечує перевагу в повітряному бою.

При одній і тій же тязі двигунів значення швидкості літака зростає зі збільшенням висоти польоту.

Розрізняють максимальнуй крейсерську швидкість польоту літака.

Максимальна швидкість польоту літака(Vmax) – це швидкість його рівномірного прямолінійного горизонтального польоту при роботі двигунів з найбільшою дозволеною тягою (без форсажу).

Крейсерська швидкість польоту літака(Vкр) – це швидкість його горизонтального польоту, при якій досягається мінімальна витрата палива на кілометр шляху і, отже, найбільша дальність польоту.

Для дозвукових літака крейсерська швидкість визначається за емпіричною формулою: Vкр= (0,7 – 0,8) Vmax.

Для польоту літаків установлена така градація діапазонів швидкостей:

– до 100 м/с – малошвидкісні;

– від 100 до 300 м/с – дозвукові;

– від 300 до 640 м/с – швидкісні;

– більше 640 м/с – високошвидкісні (надшвидкісні).

Діапазон висот бойового застосуваннялітакахарактеризується мінімальною й максимальною висотами, у межах яких літака можуть здійснювати політ і виконувати бойові завдання. Чим більше діапазон висот бойового застосування літака, тим менше засобів ППО противника можуть протидіяти польоту літака.

Мінімально безпечна висота польоту літаказалежить від рельєфу місцевості на маршруті польоту (рівнинна, горбкувата, гірська), типу засобу ураження противника, наявності на літаку системи забезпечення безпеки польоту на малих висотах, а також від підготовки льотного складу.

Розрізняють також бойову стелю та динамічну.

Практична стелялітака– це максимальна висота його бойового застосування (польоту), на якій літак має здатність набирати вертикальну швидкість і зберігати керованість.

Розрізняють також бойову стелю та динамічну.

Бойова стеля літака– це висота його польоту, на якій ЛА здатний виконувати горизонтальний маневр з креном до 15 – 20º без втрати висоти та швидкості.

Динамічна стеля літака– це висота, у момент виходу на яку він має мінімальну вертикальну швидкість набору висоти (біля 2,5 м/с), необхідну для збереження керування.

Для польотівлітаків установлена така градація висот:

– менше 200 м – гранично малі висоти;

– від 200 до 1 000 м – малі висоти;

– від 1 000 до 4 000 м – середні висоти;

– від 4 000 до 12 000 м – великі висоти;

– від 12 000 до 40 000 м – надвеликі висоти (стратосферні).

Дальність польоту літака– це шлях, який він проходить до витрати наявної кількості палива. Дальність польоту літака від аеродрому (місця) вильоту прийнято характеризувати перегінною (максимальною) дальністю і тактичним радіусом (дальністю) дії.

Дальність польоту перегінна (максимальна) літака– це максимальна відстань, яку пролітає літак з максимальним заправленням паливом без бойового навантаження. Перегінна (максимальна) дальність польоту забезпечується при крейсерських режимах польоту літака, тобто на крейсерській швидкості та найвигіднішій висоті його польоту.

Тактичний радіус (дальність) дії літака– це найбільша відстань, на яку він може віддалитися від аеродрому (місця) вильоту для виконання бойового завдання при заданому варіанті спорядження АЗУ (обладнанням) та здійснити зворотний політ на аеродром (місце) вильоту без проміжної посадки й дозаправлення.

Для збільшення тривалості польотуна літаках встановлюють підвісні паливні баки, які при виконанні екіпажами літаків бойових завдань, одразу скидаються після вироблення з них палива. Крім того, для літаків використовують дозаправлення паливом у повітрі.

Маневреність літака– це його здатність змінювати з визначеною швидкістю параметри польоту: швидкість, висоту, напрямок. Маневреність характеризується вертикальним перевантаженням, яке становить для стратегічних бомбардувальників 2 – 3 одиниці, для винищувачів – до 10 одиниць.

Наразі, з метою всебічного загального урахування особливостей конструктивних характеристик, льотно-тактичних характеристик та умов бойового застосування визначають ТТХлітаків, основними з яких є:

екіпаж (кількість осіб з льотного (льотно-підйомного, технічного) складу);

габаритні (геометричні) розміри: розмах крила (для вертольотів – діаметр несучого гвинта), довжина, висота;

конструктивні маси: маса порожнього літака та його максимальна злітна маса;

кількість і тип двигунів;

максимальна швидкість (біля поверхні та на визначеній висоті);

дальність польоту перегінна (максимальна) і тактичний радіус (дальність) дії;

практична (статична, динамічна) стеля;

максимальне бойове (корисне) навантаження.


Висновки


Конструктивними характеристиками літакає: схема будови; геометричні (габаритні) розміри; конструктивні маси; ефективна відбиваюча поверхня; характеристики силових установок двигунів.

До основних частин літаканалежать: планер (крило; фюзеляж (корпус); оперення з органами керування (рульовими поверхнями)); злітно-посадочні пристрої.

Основними льотно-тактичними характеристиками літака є: діапазон швидкостей польоту; діапазон висот бойового застосування; дальність (тактичний радіус дій) і тривалість польоту; маневреність.



Розробив: доцент кафедри №803 В.А. ТАВРІН


Лекція обговорена і схвалена на засіданні кафедри№803,

протокол від . .20 р. № .

referatvha.nugaspb.ru
  • Карта сайта