Тема: Україна в період НЕПу. План: 1. Політика «воєнного комунізму». "Воєнний комунізм" передбачав: Наслідками політики "воєнного...

Тема: Україна в період НЕПу. План: 1. Політика «воєнного комунізму». "Воєнний комунізм" передбачав: Наслідками політики "воєнного...

Тема: Україна в період НЕПу. План: 1. Політика «воєнного комунізму». "Воєнний комунізм" передбачав: Наслідками політики "воєнного...

Тема:Україна в період НЕПу.

План:

  1. Політика «воєнного комунізму».

  2. Неп і особливості його впровадження в Україні.

  3. Голодомор 1921-1923 рр. в Україні.

  4. Входження УСРР до складу СРСР.


1. Політика «воєнного комунізму».

Економічна політика більшовиків, яку вони проводили в тому числі і на Україні, дістала назву "воєнний комунізм". Це була спроба замінити ринкові товарно-грошові відносини комуністичними безгрошовими.

"Воєнний комунізм" передбачав:

Націоналізація– вилучення з приватної власності і передача у власність державі.

Наслідками політики "воєнного комунізму" було:


Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення в Червоній армії.

Продрозкла́дка рос. продразвёрстка — система заготівель сільськогосподарських продуктів в 1918-21 роках, введена рішеннями Раднаркому у Радянській Росії і поширена на територію Української Народної Республіки військовою силою. Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів. Проводилася органами Наркомпроду, продзагонами, за участі частин Червоної армії, спільно з комбідами і місцевими Радами.

Продрозверстка була вираженням продовольчої диктатури большовиків. 12 квітня 1919 р. Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Хлібна розверстка накладалася на селянські господарства

Спочатку продрозверстки поширювалася на хліб і фуражне зерно. У заготівельну кампанію (1919—1920 рр.) вони охопила також картоплю, м'ясо, а до кінця 1920 р. — майже всі сільськогосподарські продукти. Насправді, розверстувався не лише хліб, м'ясо, картопля та інші продовольчі товари, а буквально всі види сировини тваринного і рослинного походження: пенька, щетина, кінське волосся, коров'яче волосся, копита, роги, тощо.

2.Неп і особливості його впровадження в Україні

Політика «воєнного комунізму» загострила післявоєнну економічну розруху і викликала масове незадоволення населення. В Україні розгорталась повстанська боротьба селян. Лише в 1921 р. тут було вбито 1800 членів комітетів незалежних селян, які здійснювали продрозкладку. У Росії також вибухали селянські повстання («антоновщина» та ін.).

Останнім аргументом, який переконав більшовиків «відійти від Маркса», було повстання військового гарнізону міста-фортеці Кронштадт і моряків Балтійського флоту в лютому - березні 1921 р. Для його придушення через те, що армійські частини виявилися ненадійними, направили делегатів X з'їзду РКП(б) і комуністів Петрограда.

З метою збереження влади більшовики вдалися до політичних методів подолання кризи. Вимушеною реакцією став відхід від спроб замінити ринковий механізм директивним управлінням. Цей відступ дістав назву «нова економічна політика» (неп) і охоплює період з 1921 до 1928 р. Поштовхом до запровадження цієї політики стали рішення X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р.

Неп передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтересах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання.

Найважливішими з них були: заміна продрозкладки продовольчим податком; денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допущення приватного капіталу, заохочення іноземних концесій (у 1921 р. орендувалось понад 5200 підприємств); відмова від натуралізації господарських відносин і запровадження вільної торгівлі (на території УРСР діяло біля 75 тис. приватних торгових закладів); нормалізація фінансової системи (відновлено у повному обсязі грошовий обіг, банки, кредитні установи, проведено грошову реформу 1922-1924 рр., яка зупинила шалену інфляцію); децентралізація керівництва промисловістю.

Запровадження непу збіглося в часі зі страшним лихом. Посуха, скорочення виробництва продовольства внаслідок господарської руїни та непомірна реквізиція призвели до голоду 1921-1923 рр. На відміну від аналогічної ситуації в 30-х роках, уряд РРФСР не приховував факту голоду і мобілізував внутрішні та міжнародні зусилля для його подолання. Однак допомога надавалася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні протягом довгого часу замовчувався, а вагони з продовольством із Київщини та Полтавщини посилали за тисячі кілометрів у Росію, замість того, щоб відправити їх у південні губернії України, де теж лютував голод. Тільки навесні 1922 р., коли люди вмирали вже селами, почали допомагати й українським голодуючим, але кілька сотень тисяч життів врятувати вже не судилося.

Незважаючи на всі труднощі, нова економічна політика мала успіх. У 1923 р. було покінчено з голодом. Неп дав змогу здійснити те, чого раніше не можливо було досягти силою зброї — ліквідувати повстанський рух. Селяни змирилися з новою владою і почали відвертатися від повстанців. Нестор Махно, втративши соціальну опору, у серпні 1921 р. з кількома десятками вірних соратників прорвався в Румунію. Остання спроба прибічників С. Петлюри підняти антибільшовицьке повстання в Україні (рейд Тютюнника з Польщі) у листопаді 1921 р. зазнав краху: загін Тютюнника був ущент розгромлений кіннотою Григорія Котовського під містечком Базар на Житомирщині.

Хоча земля, згідно із земельним законом УРСР від 22 листопада 1922 р., залишалася державною власністю, вона передавалася в приватне користування або в оренду селянам. Позбавившись страху реквізиції, селянські господарства швидко відновили свою продуктивність. У 1925-1926 рр. виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Тоді ж був в основному відновлений обсяг промислового виробництва. Головною формою організації промисловості стали трести — об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або мішаною ознаками. У своїй діяльності трести були самостійними.

Усі ці заходи втілювались не завжди послідовно і повністю, бо значені сили в партії і тодішньому суспільстві вбачали в них «повернення до капіталізму». Але більшість населення підтримувала неп, адже було забезпечено поліпшення умов життя робітників і селян. Правлячий режим досягнув політичної стабілізації в суспільстві.



3) Голодомор 1921-1923 рр. в Україні.

Голодомор— це соціально-господарське лихо, яке виявляється у позбавленні населення харчового мінімуму; виникає здебільшого внаслідок неврожаю, зумовленого стихійними причинами та недостатньої господарської організації і системи постачання. Так характеризує це явище Енциклопедія українознавства (т. 2, с. 405).


На українських землях завдяки їх відносно сприятливому клімату масовий голод до радянських часів був рідкісним явищем. Український народ під більшовицькою владою пережив три голодомори, що забрали мільйони людських життів.

Голод 1921-1923 рр. був спричинений як неврожаєм, так і соціально-політичними обставинами в УРСР. У 1921 р. внаслідок посухи в Україні зібрали лише 30% від звичайного врожаю 1916 р. Найбільше потерпіли південноукраїнські губернії: Запорізька, Донецька, Катеринославська, Одеська та Миколаївська. Посуха і неврожай захопили й російське Поволжя.

У 1920 р. в Україні внаслідок «політики воєнного комунізму» відбувалась реквізиція зерна в селян за допомогою армії і комітетів незалежних селян. У 1921 р. розпочався неп, і на Україну був накладений непомірно великий продподаток.

Різко збільшувалася кількість голодуючих. Тільки в степових губерніях республіки вона зросла з грудня 1921 до травня 1922 з 1,2 млн. осіб до 3,8 млн. осіб, а по всіх губерніях до 5,6 млн. осіб, що становило 25% населення УСРР. (Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні - від 4 до 7 млн чол.)

Епіцентром лиха в Україні стала Запорізька губернія.

Особливо важким був 1922 р. У травні цього року голова ВУЦВК Г.Петровський звернувся до ВЦВК з проханням припинити вивіз продовольства з УСРР, аргументуючи це тим, що на фронті боротьби з голодом «у Росії – перелом у кращий бік. На Україні – навпаки. Херсонські жахи продажу людського м’яса поширюються… На 1 квітня голодуючих – 3 млн. Допомога – переважно одна восьма фунта хліба – надається тільки 15%...» Через тиждень уже в листі до М.Калініна він з болем констатує: «Маючи своє Поволжя, Україна з початку кампанії до 1 травня надіслала в прикріплені до неї голод губернії РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям…»

Це викликало величезні жертви: за приблизними оцінками вчених, 1,5-2,0 млн чол. померлих.

Голод супроводжували його постійні супутники — тиф і холера

Голоду у південних губерніях можна було б уникнути, якби республіка мала право на свій розсуд перерозподіляти лишки продовольства з Правобережжя на користь Півдня. Але це було неможливо, бо Москва вимагала постачати український хліб промисловим центрам Росії і голодуючим Поволжя.

Взимку 1922-1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки дітей голодувало 2 млн. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки. Підрахунки фахівців підтверджують це. У 1921-1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 35 млн. пудів. Того ж часу до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Хлібний дефіцит у 1922-1923 рр. скоротився до 20 млн. пудів, причому він перекривався із запасом (у 15 млн. пудів) зерновими лишками у врожайних губерніях. Проте продовольчі ресурси України були значною мірою вичерпані хлібозаготівельними органами. За неповними даними, з УСРР було вивезено майже 18 млн. пудів зерна: 2,5 млн. пудів до РСФРР і більше 15 млн. пішло на експорт.

З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921-1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга – експортом українського зерна.

На жаль, була ще одна причина трагедії 1921-1923 рр. Посиливши голод численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично апробувала його як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку.


4) Входження УСРР до складу СРСР

До 1922 р. УРСР була формально незалежною державою, однак уже під час громадянської війни найважливіші наркомати УРСР були об'єднані з наркоматами РРФСР (1919 р.). У 1920 р. між УРСР і РРФСР була укладена угода про військовий і господарський союз, що збільшувало кількість об'єднаних наркоматів. Таким чином, оформився союз УРСР і РРФСР — «договірна федерація».

«Договірна федерація» не влаштовувала ні керівництво РРФСР, ні керівництво інших радянських республік. РРФСР заважала формальна незалежність УРСР, що забезпечувала республіці визначену самостійність у внутрішній політиці. Керівництво УРСР було незадоволене тим, що об'єднані наркомати підкорялися Раднаркому РРФСР і піклувалися, у першу чергу, про розвиток Росії, виділяючи менше коштів іншим союзним республікам. У 1922 р. лідери республік, особливо Грузії й України, наполегливо домагалися юридичного оформлення прав радянських держав. В. Ленін, розуміючи небезпеку конфлікту між республіками, наполіг на вирішенні проблеми союзних відносин.

У вересні 1922 р. комісія ЦК РКП(б) на чолі з Й. Сталіним представила план державотворення — план «автономізації», відповідно до якого республіки входили до складу РРФСР на правах автономії. План викликав обурення в керівництва компартії Грузії; проти плану Й. Сталіна виступив і голова РНК УРСР X. Раковський. Представникам ЦК Компартії Грузії удалося зустрітися з уже хворим В. Леніним і переконати його в необхідності перегляду плану «автономізації».

В. Ленін запропонував новий план союзного договору — план «федерації»: усі радянські республіки на рівних правах об'єднуються у федеративну державу, у якій утворюються федеральні органи законодавчої і виконавчої влади, не підлеглі жодній союзній республіці. Крім того, кожна республіка мала право на вихід зі складу союзної держави. У жовтні на пленумі ЦК РКП(б) план В. Леніна був прийнятий. У грудні ленінський план було схвалено на VII Всеукраїнському з'їзді Рад.

30 грудня 1922 р. на І з'їзді Рад СРСР було проголошено створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік у складі РРФСР, УРСР, БРСР і ЗСФРР. Однак союзний договір остаточно не був затверджений, передбачалося доопрацювати його у майбутньому. Цим і скористалися прихильники плану «автономізації». Під час розробки Конституції СРСР, яку було вирішено затвердити замість союзного договору, Й. Сталін і його прихильники домоглися розширення повноважень федеративних органів влади і обмеження республіканських прав. Було створено три типи наркоматів: союзні, директивні (об'єднані) і республіканські. Сталіну вдалося збільшити кількість союзних наркоматів і скоротити число республіканських, обмеживши тим самим повноваження республік.

X. Раковський, що виступив у 1923 р. проти дій автономістів, був знятий з посади голови РНК УРСР.

31 січня 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР була прийнята Конституція СРСР. За формою СРСР залишався федеративною державою, як на цьому наполягав В. Ленін, однак завдяки діям прихильників «автономізації» союзні республіки занадто залежали від федерального центру. Стаття про право виходу республіки зі складу СРСР залишилася тільки декларацією, тому що був відсутній юридичний механізм такого виходу.

Крім того, на практиці державою керували не органи радянської влади, а РКП(б) і республіканські комуністичні партії, що робило Конституцію СРСР ширмою, за якою приховувалася диктатура більшовиків. У травні 1925 р.процес входження України до складу СРСР завершується прийняттям IX Всеукраїнським з'їздом рад нового тексту Конституції УСРР, яка законодавчо закріпила вступ радянської України до СРСР.

У той же час, створення СРСР дозволило Україні остаточно оформити свій державний статус, зберегти власні органи влади, чіткі кордони. Висновок. Утворення СРСР об'єктивно сприяло закріпленню ознак державності України, однак зміни в Конституції СРСР і порушення РКП(б) суверенітету республік перетворювали СРСР в унітарну державу.

Продподаток,продовольчий податок — натуральний податок з селянських господарств, введений у країні замість продрозкладки. Запроваджено рішенням X з'їзду РКП(б) 1921 р. Мета продподатоку полягала в стимулюванні с/г вир-ва. На відміну від продрозкладки, де встановлювалися тверді норми здавання продовольства і реквізовувалися усі надлишки, продподаток встановлювався у вигляді процентного відрахування від виробленої продукції. Продподаток був значно менший за продрозкладку — 20%, у той час як продрозверстка була фактично в середньому вдвічі більшою.

3