XREFF.RU


ПЛАН Вступ Iсторичнi витоки та становлення трудового права Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства...



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше
ПЛАН Вступ Iсторичнi витоки та становлення трудового права Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства...

ПЛАН Вступ Iсторичнi витоки та становлення трудового права Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства...

ПЛАН



Вступ (2ст)


1) Iсторичнi витоки та становлення трудового права (3-5ст)


2) Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства (6-9ст)


3) Кодекс законів про працю УСРР 1922 року. (9-10ст)


4) Історія трудового права 1931-1980 роки (11-12ст)


5) Сучасний стан та перспективи розвитку трудового права (13ст)


6) Висновок (14ст)


7) Список використаної літератури (15ст)





























Вступ


Трудове право є однiєю з провiдних галузей права України, яка поряд з iншими пристосовується до нових умов реформування при переходi держави до ринкової економiки. Нинiшнi економiчнi вiдносини спричинили появу пiдприємств, установ, організацій з різною формою власностi, зумовили змiни на ринку праці та привели до прийняття великого масиву нових нормативно-правових актiв, якi регулюють трудовi вiдносини.

У зв’язку з цим перед трудовим правом i його наукою постало завдання висвiтлити особливостi правового регулювання працi в умовах формування ринкових вiдносин в Українi та проблемнi питання сучасного трудового права. Трудове право є невiд’ємною частиною правової структури держави з розвиненою ринковою економiкою. Воно регламентує такi питання, як діяльність профспiлкових органiв, колективнi й трудовi договори, заробiтна плата, робочий час, час вiдпочинку, охорона працi, забезпечення трудової дисциплiни, професiйне навчання, трудовi конфлiкти тощо.































  1. Iсторичнi витоки та становлення трудового права


Виникнення трудового права пов’язано з розвитком капiталiстичного способу виробництва та активним застосуванням найманої працi. Французька революцiя 1848 р., яка проголосила свободу працi, тобто свободу попиту та пропозицiї робочої сили, загальноприйнято вважається родоначальницею трудового

права. Iсторично трудове право виникло та розвивалось як право охорони працi та являє собою результат боротьби робочого класу за свої соцiальнi та економiчнi права(1) Поява фабричного законодавства Англiї, а потiм трудового права на iсторичнiй аренi була викликана передусiм соцiальними чинниками — вимогами найманих працiвникiв захистити свої трудовi права,знизити рiвень експлуатацiї їх працi.Iнтереси людини працi зумовлюють,власне,i характер впливу на формування норм трудового права. За понад столiтню iсторiю трудового права в охоронi працi вбачали i вбачають його головну —соцiальну функцiю(2)

В період Французької революції і після неї трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права. Договір найму, або, як його називав законодавець, договір про найом послуг (ст. 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар - робоча сила.

Робоча сила, яка була прирівнена до товару, не знаходила попиту. З'явилися перші безробітні. Нелегально стали створюватися робітничі організації, виникають страйки, які спочатку були спрямовані проти машин, а не підприємців. У цих умовах буржуазна держава змушена була зробити деякі поступки робітничому рухові. Приймається низка законів, спрямованих на регулювання трудових відносин. Спочатку система нових норм спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоча приписи цих норм охоплювали значно ширше коло відносин, аніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки ро­бітників, але й людей розумової праці.

В середині XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалося до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.

Після Другової світової війни міцно закріплюється термін «трудове право». Воно регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа по1годилася виконувати роботу і яку саме роботу: службовця чи робіт­ника (за неформальною класифікацією законодавства розвинутих країн - «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому чітко і точно відбивається основний зміст регламентованих ним відносин - відносин у сфері праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат пра­цівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізич­ної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес. Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівни­ком, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працюна фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник - робітником («синій комірець»). Якщо ж функція пра­цівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам ви­робничий процес або цикл, налагоджувати і налаштовувати систе­му машин чи комплекс автоматизованих механізмів, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без його без­посередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).

Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє ві­дображення в нормах трудового права, що регламентують тарифіка­цію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних ка­тегорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься тільки фізичною або розумовою.

Підсумовуючи, зазначимо, процеси становлення капіталістичного ринкового виробництва з його індустріалізацією і науково-технічним прогресом, економічними кризами, використанням на­йманої праці, які супроводжувалися посиленням робітничого і особливо страйкового руху, змусили розвинені держави піти шля­хом формування цілісного трудового законодавства. Втручання держави в регулювання відносин, пов'язаних із застосуванням пра­ці, шляхом видання правових актів у цій сфері, спершу стосувалось охорони праці жінок і молоді. Запровадження ж обов'язкового соці­ального страхування, а також створення особливих юрисдикційних органів для захисту інтересів певних груп найманих працівників свідчили про соціальну спрямованість у підходах до регламентації цих відносин. Поряд із суто державними заходами у цій сфері набу­вають самостійного метою охорони власних інтересів почина­ють створювати профспілки. Відтак значення заходи, пов'язані із самозахистом на­йманих працівників, які з у трудовому праві з'являються нові суб'єкти, які виступають на боці працівників, та нові норми, що регулюють трудові відносини і не є при цьому продуктом держави та її органів.

Як свідчить досвід західноєвропейських країн, трудове пра­во формується на базі: а) встановлених державою правових норм; б) міжнародно-правових норм, що регулюють трудові відносини, і які ратифіковані в установленому порядку та імплементовані до національного законодавства; в) договірного права, тобто правил, встановлених шляхом взаємних угод - тарифних та колективних договорів; г) звичаєвого права (звичаїв ділового обороту) та судової практики (судових прецедентів).Поняття «трудове право» в його сучасному вимірі можна роз­глядати у декількох аспектах. І залежно від рівня сприйняття та уяв­лення його багатоаспектність може бути досить різноплановою. По-перше, трудове право розглядають як галузь права у системі права України. Це найбільш вагоме і визначальне значення поняття тру­дового права. Воно має цілком об'єктивний характер і є підставою для вироблення подальших дефініцій трудового права в інших ас­пектах. Як галузь права трудове право являє собою систему правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Другий аспект поняття трудового права характерний здебіль­шого для сфери реалізації права як такого. І хоча на практиці в ді­яльності уповноважених на те органів (судів, комісій по трудових спорах, профспілок та їх первинних організацій тощо) йдеться пере­важно про застосування законодавства, а не права, поняття «трудове право» є домінуючим і тут. Як відомо, поняття «право» є ширшим, ніж поняття «законодавство», а тому застосування терміну «трудо­ве право» замість терміну «трудове законодавство» можна вважати цілком прийнятним. Правозастосовна діяльність від цього ніяким чином не страждає.

Третій аспект поняття «трудове право» стосується юридичної науки і є одним з її складових. Трудове право як наука становить систему об'єктивних знань про поняття, розвиток, закономірності, принципи трудового права як самостійної галузі права. Як галузь права, воно є власне предметом науки трудового права.

Як бачимо, трудове право за своїм змістовним наповненням є багатоаспектним явищем. Однак ми в подальшому розглядатимемо це поняття в комплексі, орієнтуючись передусім на розуміння трудового права як складової частини національної системи права і законодавства України.






  1. Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства



Iсторiя виникнення та розвитку українського трудового законодавства безпосередньо пов’язана з рiзними iсторичними перiодами розвитку нашої держави. Формально в Росiї був Кодекс законів про працю 1918року,але він не дiяв, мав більш декларативний,нiж практичний характер, його застосування нiхто не вимагав i не контролював. Цей кодекс, як i iншi нормативнi акти того перiоду, значною мiрою був пристосований до вирiшення завдань «воєнного комунiзму»,

коли трудовi вiдносини ґрунтувалися на загальнiй трудовiй повинностi. З переходомдо НЕПу (нової економiчної полiтики) i появою обмеженої приватної власності це законодавство вже не вiдповiдало умовам, якi склалися. Вiдпала необхiднiсть в залученні населення до трудової повинностi в її попередньому розумiннi. Все трудове законодавство переглядалося стосовно умов мирної господарської дiяльностi з метою регулювання нових форм трудових правовiдносин та вимог часу.

На початковому етапi розвитку українського трудового законодавства (1918—1929 рр.) в його основу були закладенi наступнi гарантiї: встановлення восьмигодинного робочого дня і безперервного щотижневого вiдпочинку тривалістю не менш як 42 години; заборона нiчних робiт, крім галузей народного господарства з безперервною технологiєю; заборона застосування

праці підлітків до16рокiв i обмеження шістьма годинами робочого дня для молодi у вiцi вiд 16 до 18 рокiв; заборона працi жiнок на шкiдливих виробництвах i надання їм передпологових i пiсляпологових вiдпусток; впровадження бiрж працi; введення

за рахунок пiдприємцiв державного страхування робiтникiв по старостi,при частковiй або повнiй втратi працездатностi;запровадження спецiальних судiв для розгляду трудових спорiв i виборної інспекції права.2Так, 29 жовтня 1917 р. було законодавчо вирiшено одне з важливих питань у сферi працi про нормування робочого часу. Декрет «Про восьмигодинний робочий день» встановлював нормальний робочий час тривалiстю вісім годин на добу при 48часовому робочому тижнi, скорочуючи робочий час в особливо шкiдливих виробництвах. Була встановлена обов’язкова, не менше однiєї години, обiдня перерва,заборонена робота в нiчний час жiнкамi пiдлiткам. Тривалiсть вiдпочинку при однозмiннiй роботi встановлювалася рівною 42 годинам. Надурочнi роботи допускалися тiльки у випадках,передбачених законом, при наявностi надзвичайних обставин

i з дозволу у кожному окремому разi органiв Наркомпрацi.

Одночасно з цим вживалися заходи з регулювання заробiтної плати, встановлення її обов’язкового мiнiмуму i вирiвнювання оплати працi чоловiкiв i жiнок. Значна роль в регулюваннi трудових вiдносин в цей i подальшi перiоди вiдводилася колективному договору. В опублiкованому 2 липня 1918 р. Положеннi РНК УРСР «Про порядок затвердження колективних договорiв (тарифiв), що встановлюють ставки заробiтної плати i умови працi» регламентувався

змiст колективного договору;порядок прийому i звільнення робiтникiв; нормування робочого часу i оплати працi працівників з обов’язковим урахуванням їх квалiфiкацiї, складностi роботи i iнших умов працi. Безпосередню участь в укладаннi колективних договорiв, в розробцi положень про оплату працi, тарифах

i ставках заробiтної плати брали профспiлки. Десятого грудня 1918 р. з’явився перший Кодекс законiв про працю РСФРР, дiю якого було поширено i на Україну. В основу Кодексу була покладена перша Радянська Конституцiя. Брак

достатньої матерiальної бази не дозволив у той перiод закрiпити в Основному Законi гарантоване право всіх громадян на працю. У зв’язку з цим праця була визначена обов’язком всiх громадян Радянської України (фактично встановлена трудова повиннiсть).З прийняттям першого Кодексу законiв про працю була одночасно реалiзована спроба об’єднати всi акти про працю, виданi за рiк iснування радянської влади, привести їх у вiдповiдну систему. КЗпП 1918 року визначив, що умови працi в державних установах регламентуються тарифними положеннями, затвердженими Народним комiсарiатом працi — НКП (ст. 7), а

умови працi на всiх пiдприємствах i в усiх господарствах регламентуються тарифними положеннями, що розробляються про сесійними спiлками за погодженням з керiвниками або власниками пiдприємств i господарств, затвердженими НКП (ст. 9). Цi положення по сутi були колективними договорами, однак самого термiна «колективний договiр» не було.

Кодекс, крім вступу i додаткiв, мiстив дев’ять роздiлiв i 137 статей. Названi роздiли регламентували: трудову повиннiсть; право на застосування працi; порядок надання працi; попереднє випробування;переведення i звільнення трудящих;винагорода за працю; робочий час; забезпечення належної продуктивностi праці i питання охорони працi. У свою чергу,додатки мiстили правила про порядок встановлення непрацездатностi, порядок видачi допомог трудящим пiд час хвороби, положення про безробiтних i порядок видачi їмдопомог, порядок ведення трудових книжок, а також мiстили вiдомостi про щотижневий

вiдпочинок у вихiднi днi.

У роздiлi«Про трудову повиннiсть» передбачався обов’язок трудитися для всiх громадян за винятком осiб, що не досягли16 лiтнього вiку,й осiб,старших за 50рокiв,а також осiб, що втратили працездатнiсть внаслiдок калiцтва або хвороби. Трудова повиннiсть по КЗпП 1918 року означала передусiмобов’язок громадян займатися суспiльно корисною працею в будь-якiйформi i адмiнiстративне залучення до виконання певних громадських робiт. У Кодексi (ст. 10) не тiльки закрiплювався обов’язок працювати, а й передбачалося право на застосування працi вiдповiдно до спецiальностi i право на винагороду, встановлену для конкретного роду роботи.3

КЗпП 1918 року не мiстив спецiального роздiлу про порядок вирiшення трудових спорiв (вiн з’явився трохи пiзнiше),однак ряд норм регламентував порядок і умови їх розгляду. При визначеннi розмiру винагороди для кожної групи i категорiї працiвникiв вiдповiдно до Кодексу повиннi прийматися

до уваги: мiра складностi працi, умови, в яких виконувалася робота (ст. 59). Мова, таким чином, йшла про оплату праці відповідно до її кількості і якості.

Кодекс встановлював тривалiсть нормального робочого часу — вісім годин, скорочений робочий час при роботi в нiчний час, порядок надурочних робiт, перерви в роботi, щотижневий вiдпочинок i вiдпочинок в святкові днi, час щорiчних вiдпусток. Тривалiсть вiдпусток встановлювалася рiвною двом тижням за шiсть мiсяцiв роботи i одному мiсяцю — за один рiк роботи.

Великий за змiстом роздiл Кодексу вiдводився охоронi працi. Функцiї з охорони працi покладалися на iнспекцiю працi,на технiчну iнспекцiю i на представникiв санiтарного нагляду. Органи iнспекцiї працi повиннi були здiйснювати контроль за точним дотриманням правових норм Кодексу, декретiв, iнструкцiй i розпоряджень, що регламентують питання охорони праці і здоров’я працюючих. Iнспекторами праці призначалися особи, вибранi радами професiйних спiлок.

Особлива увага придiлялася встановленню трудової дисципліни. За рiшеннями колективiв робiтникiв i службовцiв окремих пiдприємств вводилися рiзнi види стягнень за порушення режиму робочого часу та невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку. Постанови колективiв деяких пiдприємств,

направленi на посилення трудової дисциплiни, мiстили також i iншi заходи впливу: позбавлення на певний термiн продовольчого пайка, зниження премiї, вирахування iз заробiтної плати,передача розгляду провини дисциплiнарному товариському суду, звiльнення i т. д. Дисциплiнарнi товариськi суди, що створювалися на пiдприємствах, складалися з представникiв органiв управлiння, центрального профспiлкового органу i фабричного(заводського,мiсцевого) комiтету профспiлки. Вони були надiленi великими повноваженнями i могли застосовувати, наприклад, такi заходи, як оголошення догани, тимчасове позбавлення права обрання до керiвних профспiлкових органiв, пониження в посадi терміном до одного мiсяця, направлення на суспiльно необхiднi важкі роботи i звiльнення з позбавленням волi.

Пiсля закiнчення громадянської вiйни головною формою залучення громадян до працi залишалась обов’язкова трудова повинність введенням НЕП


відчувався поступовий перехiд до договiрних основ в трудових вiдносинах. Приймається цiлий ряд нормативно-правових актiв, якi ставили за мету врегулювання трудових вiдносин у нових умовах, органiзацiю працi, її

оплату i охорону. Виникла необхiднiсть у розробцi i прийнятті нового кодексу законiв про працю. Проект Кодексу законiв про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексом законiв про працю РСФРР у повнiй вiдповiдностi з ним. Цi кодекси навiть в дiю були введенi одночасно — 15 листопада 1922 року.

  1. Кодекс законів про працю УСРР 1922 року.


Кодекс законів про працю УСРР складався з17 роздiлiв,якi подiлялися на 192 статтi. Перший роздiл мiстив загальнi положення, другий визначав порядок найму i надання робочої сили, третiй встановлював порядок залучення громадян УСРР дотрудової повинностi, четвертий присвячувався колективним договорам, п’ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрішнього трудового розпорядку,сьомий—нормуванню працi, восьмий — винагородi за працю, дев’ятий — гарантiям i компенсацiям, десятий i одинадцятий роздiли регулювали робочий час i час вiдпочинку,дванадцятий i тринадцятий містили норми про учнiвство, працю жiнок i неповнолiтнiх. У чотирнадцятому

роздiлi мова йшла про охорону працi, в п’ятнадцятому — пропрофспiлки та їх органи на пiдприємствах, в установах i господарствах.Шiстнадцятий роздiл встановлював систему органів повирiшенню конфлiктiв i розгляду справ про порушення законiв про працю. Питання соціального страхування регулювалося

останнiм, сiмнадцятим роздiлом. У статтi 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширюються на всiх осiб, якi працюють за наймом i є обов’язковими

для всiх пiдприємств, установ i господарств як державних i громадських, так i приватних, а також для всiх осiб, якi застосовують найману працю за винагороду. Проголошувалися недiйсними договори i угоди про працю, якi погiршували умови працi в порiвняннi з нормами кодексу (ст. 4). Наймання i надання робочої сили проводилися виключно на основі добровільної згоди працівника (ст. 5).

За Кодексом колективний i трудовий договори були основними правовими формами залучення до працi. Розмiр винагороди за працю не мiг бути меншим обов’язкового мiнiмуму оплати, встановленого державою для даної категорiї працiвникiв4.

Тривалiсть нормативного робочого дня за Кодексом становила 8 годин. Пiльги були встановленi для неповнолiтнiх i тих хто працював на пiдземних роботах, i для осiб розумової i конторської працi. Для цiєї категорiї працюючих запроваджувався шестигодинний робочий день. Надурочна робота, як правило, недопускалася5.

Кодекс визначав права й обов’язки профспiлок та їх органiв на пiдприємствах, в установах i в господарствах, а також обов’язки адміністрацій в справi сприяння роботi профспілок (статтi 151—167). Справи про порушення законiв про працю i всі трудові спори вирішувалися або в примусовому порядку

(наособливих сесiях народних судiв), або в примирному порядку (примирних камерах,третейських судах тощо)(статтi168—169).

За Кодексом соцiальне страхування поширювалося на всiх осiб найманої працi, незалежно вiд того на пiдприємствах якої форми власностi вони працюють (ст. 175). Чiтко визначався змiст соціального страхування( ст.176).

Кодекс законiв про працю УСРР досить ефективно регулював трудовi вiдносини на початковому етапi НЕПу. Але вже з 1924 р. на Україну починають поширюватися загальносоюзнi акти. Жорстка централiзацiя державного управлiння вимагала пiдвищення рiвня трудової дисциплiни. З метою боротьби з порушниками трудової дисциплiни приймаються РНК СРСР постанови «Про заходи щодо змiцнення трудової дисциплiни на державних пiдприємствах» вiд 6 березня 1929 р. i «Про заходи щодо полiпшення виробничого режиму i змiцнення трудової дисциплiни на пiдприємствах» вiд 5 липня 1929 р. У 1929 р. був введений скорочений календарно&робочий тиждень: на безперервно дiючих пiдприємствах i установах — п’ятиденний, на всіх інших шестиденний.

У 1926—1929 роках значного розвитку набула промислова кооперацiя. Шiстнадцятого травня 1928 р. ВУЦВК i РНК УСРР затвердили Положення про промислову кооперацiю. Положення регулювало трудовi вiдносини членiв промислової артiлi, зокрема: питання виникнення i припинення трудових вiдносин, випробувального термiну, технiки безпеки, охорони працi тощо.

З кiнця 20-х рокiв розпочався наступний перiод розвитку трудового законодавства України (перiод панування тоталiтарного режиму (1929—1940 рр.)). Характерною рисою українського трудового законодавства в30-тi роки стає пріоритет загально союзного законодавства над республiканським. Регулювання вiдбувається шляхом поширення прямої дiї союзних нормативних актів , а з iншого — шляхом копіювання республіканським законодавством змiсту загальносоюзних законодавчих актiв або їх сутi.



  1. Історія трудового права 1931-1980 роки


Постанова ВУЦВК i РНК УСРР від 25лютого1931р.внесла ряд змiн i доповнень до Кодексу законiв про працю УСРР 1922 року. Було завершено процес переведення робiтникiв промисловостi i транспорту на 7-годинний робочий день. Бiльшiсть пiдприємств i установ було переведено на безперервний робiтничий тиждень, а робiтники i службовцi одержували день вiдпочинку по черзi у рiзнi днi тижня (плаваючий вихiдний день). Заробiтна плата виплачувалась залежно вiд професiйної квалiфiкацiї робiтника, за твердими фiксованими ставками або за тарифними сiтками, розробленими для кожної галузi промисловостi. Основними формами оплати були вiдрядна, почасова

i премiальна. Характерною ознакою трудового законодавства була суворiсть заходiв, спрямованих на змiцнення трудової дисциплiни робітників i службовцiв. Запостановою ВУЦВК i РНК УСРР вiд 22 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, тягла за собою звільнення з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою в будинку даного пiдприємства чи установи. В окремих галузях народного господарства СРСР були прийнятi статути про дисциплiну на залiзничному транспортi (1933 р.), в органах юстицiї (1933 р.), на водному транспортi (1934 р.), в органах зв’язку6, за яким передбачалась ще жорстка відповідальність окремих категорій працівників. Звичайно,немогли непозначитися на трудових правах працiвникiв загальнi порушення конституцiйних прав людини. Нi чим не виправдана (для мирного часу) жорстка полiтика у сферi господарювання, зокрема в сiльському господарствi, пiд прикриттям гасла «змiцнення трудової дисциплiни» призвела до

всім відомого голодомору 1932—1933рр.з його жахливими наслiдками. Було втрачено значну кiлькiсть квалiфiкованих працiвникiв практично в усiх сферах господарства та органах держави. Проте нiяких висновкiв керiвниками держави не було зроблено. Полiтика «закручування гайок» у сферi трудових право вiдносин тривала.

В Українi 11 вересня 1935 р. РНК УСРР затвердила Статут

про дисциплiну робiтникiв та службовцiв комунальних електростанцiй i електромереж УСРР. З прийняттям у 1937 р. Конституцiї УРСР були закрiпленi

новi принципи органiзацiї працi. Серед основних прав громадян УРСР в Конституцiї було закрiплене право кожного на працю. З Конституцiї УРСР 1937р. було вилучено положення про загальну трудову повиннiсть. Як акцентувалось на той час, за провадження загальностi працi без проголошення трудової повинностi виражало факт «лiквiдацiї експлуататорських класiв i

експлуатацiї людини» в країнi.

Вiйськова обстановка, що склалася в країнi, вимагала вживання надзвичайних i термiнових заходiв попере будові режиму робочого часу. З цiєю метою 26 червня 1941 р., тобто вiдразу ж пiсля початку вiйни, був виданий Указ Президiї Верховної Ради СРСР «Про режимробочого часу робiтникiв i службовцiв у вiйськовий час».ЦимУказом вводилися надурочнi роботи тривалiстю від однієї до трьох годинна день. До обов’язкових надурочних робiт не залучалися: вагiтнi жiнки починаючи з шести мiсяцiв вагiтностi, а також жiнки, що годують грудьми, протягом шести мiсяцiв годування. Оплата обов’язкових надурочних робiт здiйснювалася з коефiцiєнтом1,5 (пiвтора). Пiсля смертi Сталiна вiдбувається подальша демократизація трудового законодавства. З 1957 р. було вiдновлено право робiтника звiльнятися з роботи за власним бажанням, попередивши про це адмiнiстрацiю за два тижнi до зазначеного ним термiну залишення роботи. У порiвняннi з повоєнним, наступало тимчасове пом’якшення норм трудового законодавства (1960—1991 рр.). Проте жорстка централiзацiя державного механiзму, системи органiв

влади i управлiння, правоохоронних органiв закономiрно привела до централiзацiї законотворчостi. Трудове законодавство УРСР розвивалося пiд прямим впливом загальносоюзних нормативних актiв. Започаткована Законом вiд 1 лютого 1957 р. кодифiкацiя права чiтко визначила рамки законотворчої самостiйностi радянських республiк. Результатом кодифiкацiї стало прийняття на союзному рiвнi — Основ законодавства Союзу РСР i союзних республiк,на республiканському—кодексів майже з усіх галузей права. Пiдсумком кодифiкацiйної роботи стало видання Зводу законiв СРСР i Зводу законiв Української РСР. Загальнi принципи радянського трудового права i норми, що

регулюють трудовi вiдносини, мiстили прийнятi 15 липня 1970 р. Основи законодавства Союзу РСР i союзних республiк про працю. Десятого грудня 1971р. був прийнятий Кодекс законiв про працю УРСР7.















  1. Сучасний стан та перспективи розвитку трудового права


У наш час для подальшого розвитку трудового законодавства дуже актуальним є накопичений як вiтчизняний, так i зарубiжний досвiд формування трудового законодавства, наукове осмислення економiчних змiн у внутрiшньому життi країни та зарубежем,змiн у вiдносинах мiж роботодавцем та працiвником, оскiльки це дає можливiсть точнiше i конкретнiше визначити

перспективи розвитку трудового права в Українi, що є складовою формування та удосконалення системи права держави та визначення шляхiв i засобiв досягнення кiнцевої мети — побудови в Українi демократичної правової держави. Саме накопичений iсторичний досвiд в регулюваннi трудових вiдносин i його наукова оцінка дозволяють не тільки ставити i вирiшувати в за

конодавчому порядку актуальнi проблеми трудового права, але i намiтити перспективи розвитку трудового законодавства. Особливу роль в удосконаленні системи трудового права на сучасному етапi має вiдiграти кодифiкацiя законодавства про

працю, яка повинна стати не тiльки якiсним кроком у розвитку та становленні цієї галузi права ,а й дозволить усунути суперечностi,що виникають у процес i розвитку системи права,з одного боку, i системи законодавства — з iншого та при колiзiї рiзних нормативних актiв.

У перiод формування та стабiлiзацiї економiки, розвитку

ринкових відносин iде процес напрацювання i прийняття нових законiв, що регулюють трудовi вiдносини. При завершеннi цього процесу i врегулюваннi всiх сторiн трудових правовiдносин, будучи об’єднаними, цi закони стануть основою для Трудового кодексу. Сучасний стан українського трудового права пов’язаний не лише з рiвнемрозвитку законодавства про працю, з практичною реалiзацiєю положень законодавства про працю

,а й з тим, наскiльки практика трудових вiдносин вiдповiдає чинному законодавству та навпаки. Норми чинного трудового законодавства складнi та неоднорiднi. Його основою залишається КЗпП,

Прийнятий ще у1971р.,в іншому суспiльствi та в інших iсторичних умовах. I хоча в Кодекс внесено багато змiн та доповнень, сама його структура та багато положень значно застарiли (наприклад, змiст статей 1, 24 та iн). Багато його положень суперечать нинішнім життєвим ситуаціям та фактично втратили юридичну силу.Звичайно, на сьогоднi прийнято низку законiв, якi враховують новi потреби життя. Серед змiн у трудовому законодавствi слiд назвати також скасування ряду обмежень роботи за сумiсництвом, розширення пiльг для жiнок, неповнолiтнiх тощо.








  1. Висновок


Розвиток українського трудовго права пройшов дуже складний шлях. Зі зміною політичного устрою зазнав зміни і кодекс. Але найважливіше є розвиток сьогоднішнього труового права, який не як не переступить ступінь радянського пережитку трудових правовідносин. Для розвитку та удосконалення законодавства про працю України сучасний перiод ствердження самостiйностi держави є дуже вiдповiдальним. На сьогоднi постає проблема прогнозування розвитку законодавства i підготовка до проведення кодифiкацiї законодавства про працю. Зростає потреба в розробленнi методологiї вивчення законодавства про працю як самостiйного правового явища, чому в юридичнiй лiтературi України придiлялось вiдносно мало уваги.










































  1. Список використаної літератури



  1. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учебное пособие.

  2. Голеня Є. Ф. Радянське трудове право: Курслекцiй.—К.:Київський iн-т народного господарства, 1964 р.

  3. Маргулис А. Л.Основы советского трудового права: Учебное пособие. —М.:Медицина, 1982р.

  4. Пастухов В. П. Радянське трудове право. — К.: Радянська школа, 1989р.

  5. Бару М. И. Радянське трудове право: Пiдручник. — К.: Вища школа,1975р.

  6. Трудове право України: Академiчний курс: Пiдруч. для студ. юрид.спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, З. Я. Козак та iн. За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: «Видавничий дім «Iн Юре», 2004р.











1

Венедиктов В. С.

Трудовое право Украины:Учебное пособие. 2006. — С. 10.

2

Трудове право України: Академiчний курс: Пiдруч. для студ. юрид.

спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, З. Я. Козак та iн.

За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: «Видавничий дім «Iн Юре», 2004. — С. 27.



2 Бару М. И.

Радянське трудове право: Пiдручник. — К.: Вища школа,

1975. — С. 19.



3 Пастухов В. П.

Радянське трудове право. — К.: Радянська школа, 1989. —

С.38.



4 Маргулис А. Л.

Основы советского трудового права: Учебное пособие.

—М.:Медицина, 1982. — С. 53



5 Пастухов В. П. Зазнач. праця. — С. 41.



6 Голеня Є. Ф. Радянське трудове право: Курслекцiй.—К.:Київський

-т народного господарства, 1964. — С. 24



7 Погорiлко В. Ф. Зазнач. праця. — С. 17.



15


  • Карта сайта