Транспортна діяльність: сутність і основні поняття

Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов'язана із про­блемами реалізації каналів поставки сировини, напівфабрикатів і роз­поділу готової продукції у рамках певної логістичної системи. При цьому особливе місце займає питання організації зовнішніх і внутрішніх перевезень: вибір виду транспорту, метод організації перевезень, тип транспортних засобів і т. ін. Все це охоплюється транспортною діяль­ністю підприємства.

Транспортна діяльність — переміщення вантажів і людей з одного місця в інше, при якому не відбувається ніяких фізичних пе­ретворень транспортованих об'єктів.

На відміну від інших логістичних функцій, транспортування не прив'язане до якого-небудь географічного пункту. Сфера транспор­ту — велика кількість видів послуг, пов'язаних з розподілом товарів між виробником і споживачем, а також взаємодією між різними рівнями виробництва у розподілі продукції.

Незалежно від того, наскільки глибоко інтегрована транспортна діяльність у виробничу сферу діяльності (чи є вона основною для підприємства чи ні), існують певні основні підходи до її організації та управління.

Основні завдання транспортної діяльності:

• вибір виду і типу транспортного засобу;

• оптимізація транспортного процесу під час змішаних перевезень;

• визначення раціональних маршрутів доставки;

• забезпечення технологічної єдності транспортно-складського про­цесу;

• координація транспортного й виробничого процесу.

Основні положення транспортної діяльності:

• розмір транспортних витрат безпосередньо залежить від місця розміщення підприємства, складів, постачальників і споживачів;

• вид використовуваного транспортного засобу прямо впливає на вид і розміри виробничих запасів;

• кожний вид транспорту визначає вимоги до тари, а тип вантажу диктує вибір способу упакування;

• обрані вантажні транспортні засоби визначають вид завантажу­вально-розвантажувального устаткування, а також тип і оснащен­ня завантажувально-розвантажувальних площадок і естакад;

• максимально можлива консолідація вантажів для загальних пунк­тів доставки дозволяє підприємству виділити більше вантажу своїм перевізникам і вигравати на знижках за рахунок замовлення більших обсягів перевезення вантажів;

• вибір постачальником вантажного перевізника визначається цілями обслуговування споживачів.

За кількістю видів транспорту, що приймає участь у доставці ван­тажів розрізняють одновидову (юнімодальну), багатовидову (мультімодальну та інтермодальну) системи перевезення

Юнімодальна система перевезення — прямі перевезення вантажу тільки яким-небудь одним видом транспорту.

Мультімодальна система перевезення — прямі змішані перевезення вантажу принаймні двома різними видами транспорту і, як правило, у межах країни.

Інтермодальна система перевезення — система доставки вантажів у міжнародному сполученні декількома видами транспорту за єдиним транспортно-вантажним документом і передачею вантажів у пунктах перевалки з одного виду транспорту на іншій без участі його власника у єдиній вантаженій одиниці або транспортному засобі.

Основні принципи функціонування систем перевезення вантажів:

• єдиний комерційно-правовий режим;

• комплексне рішення фінансово-економічних аспектів;

• використання систем відстеження руху вантажів;

• інформаційне забезпечення і зв'язок;

• єдність усіх ланок транспортного ланцюга в організаційно-технологічному аспекті;

• комплексний розвиток транспортної інфраструктури різних видів транспорту.

Концепція транспортної діяльності припускає розширення змісту процесу перевезення — від відправника вантажу до вантажоотримувача, включаючи вантажопереробку, упакування, зберігання, розпакування та формування інформаційних потоків, які супроводжують перевезення.

Єдиний технологічний процес транспортування вантажів — комплексна технологія, у рамках якої здійснюється чітка взаємодія всіх елементів логістичної системи на всіх етапах доставки вантажів: «точно вчасно», із найменшими витратами ресурсів і на основі інтеграції виробництва, транспорту і споживання.

Єдиний технологічний процес транспортування вантажів припус­кає інтеграцію виробництва, транспорту і споживання. Його зміст ви­значають наступні фактори:

• транспортні характеристики вантажу (фізико-механічні і фізико-хімічні властивості: обсяги і маса, вид тари і упакування та ін.);

• кількісні характеристики вантажу (масові вантажі, дрібнопартіонні вантажі, вантажі у пакетах, контейнерах, на піддонах та ін.);

• видові характеристики транспортних засобів і їх перевізні мож­ливості;

• характеристики виробничих і інших об'єктів, що відносяться до формування транспортних ланцюжків.

Кожний вид перевезення вантажів характеризується специфічними особливостями в технології, організації і управлінні. Але при цьому вони мають загальну технологічну основу у вигляді конкретних тех­нологічних схем доставки.

Технологічний процес транспортування описується наступною залежністю:

де Т — загальний час знаходження автомобільного транспорту в пункті завантаження/розвантаження;

— тривалість очікуван­ня автотранспорту завантаження/вивантаження;

— тривалість обслуговування автотранспорту;

— тривалість маневрування;

— тривалість завантаження/вивантаження;

— тривалість оформлення документів.

Процес транспортування виходить з певних правил обслуговуван­ня транспортних засобів. При незайнятості поста завантаження — ав­томобіль обслуговується негайно. У випадку формування черги заванта­ження, набувають чинності основні принципи політики контролю й об­слуговування:

• Принцип 1: «перший прийшов — перший обслуговується» FCFS (First Come – First Served)

• Принцип 2: «останній прийшов — перший обслуговується» LIFO
(Last In – First Out) (політика пріоритету).

Кожний з елементів і ланок циклу транспортного процесу має кіль­кісні характеристики і описується певним порядком. Узгоджуючись між собою, вони впливають на закономірності та характеристику розподі­лення загальної тривалості циклу транспортного процесу.

Консолідація вантажу — об'єднання різних вантажів у один з доставкою споживачам, які знаходяться на одному транспортному маршруті.

Зниження витрат на транспортування досягається за рахунок того, що тарифи на перевезення консолідованого вантажу менші із роз­рахунку на один кілограм такого вантажу. За таких умов транспорт забезпечує перевезення невеликих партій вантажів через короткі ін­тервали часу відповідно до змін потреб споживачів і умов виробництва. Невеликими вважаються вантажі, які мають масу від 50 до 250 кг. У цих умовах у найбільш вигідному положенні знаходяться транспорт­ні підприємства, які займаються збором і розподілом вантажів на ре­гіональному рівні. Вони, як правило, здійснюють перевезення вантажів невеликими партіями і дають економію витрат за рахунок використання власних розподільних центрів замість залучення складських потужнос­тей підприємства-виробника. Це приводить до скорочення тривалості доставки невеликих партій вантажів на 25-50 % і більше, залежно від виду мережі, що обслуговується.

Перевага такого підходу полягає, насамперед, у можливості адап­тувати канали руху товарів до потреб споживачів. Відмова від жорстких тарифів і відсутність традиційних контрактів, забезпечують більшу гнучкість таких підприємств у відносинах зі споживачами.

Найбільш ефективно працюють транспортні підприємства не­великих розмірів — не більше 50 автомобілів, а іноді менше ніж 20 одиниць. До недоліків таких підприємств відносять можливу залежність від великих замовників і територіальні обмеження (один-два регіони країни, дуже рідко в масштабі всієї країни або на міжнародному рівні).