XREFF.RU


ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше

- Розрахунки платіжними дорученнями

- Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

- Розрахунки чеками

- Розрахунки акредитивами

- Вексельна форма розрахунків

Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунку платника, є меморіальний ордер. Меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій із списання коштів з рахунка платника внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретного випадку) для:

- часткової оплати розрахункових документів; документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб), внесених у касу банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок "Кредитні суми для з'ясування";

- перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

- виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

- перерахування банком коштів у разі закриття акредитива. Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Сутність цієї форми полягає в тому, що на бланку встановленої форми власник рахунку дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів за поставлену продукцію, надані послуги тощо. Банки приймають до виконання платіжне доручення протягом десяти календарних днів від дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів на його рахунку банком приймаються лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену, продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

- у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки;

- що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

- в інших випадках згідно з укладеними договорами та/або чинним законодавством.

У практиці взаємовідносин підприємницьких структур значного поширення набула платіжна вимога-доручення. Платіжна вимога-доручення - це вимога отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

- верхня - вимога отримувача коштів безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

- нижня - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися для здійснення розрахунків всіма учасниками безготівкових розрахунків клієнтами банків.

Ці форми безготівкових розрахунків є найбільш надійною, тому що вимоги на сплату подаються безпосередньо платнику, а не в банк. З метою гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та відвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором. Одержавши платіжну вимогу-доручення, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу і яка зазначена в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суми, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника. Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.

Договором може бути передбачена відповідальність платника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних документів у банк для оплати.

Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити переказ визначеної суми без погодження з платником з його рахунку на рахунок отримувача. Кошти з рахунків клієнтів банку списують лише за дорученням власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.

Стягувач несе відповідальність за необґрунтованість примусового списання коштів і недостовірність даних, що внесені в платіжну вимогу. Платіжні вимоги стягувачів на примусове списання коштів банки приймають до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі такі документи повертаються без виконання.

Правилами НБУ встановлено таку форму безготівкових розрахунків, як розрахунки чеками, що широко розповсюджені як у внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці (статті 1102-1106 ЦК України).

Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку грошової суми.

Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержатель і банк-емітент. Чекодавцем є юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержателем виступає юридична або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) юридичній або фізичній особі. Чеки застосовуються між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Платником за чеком може бути тільки банк, де відкрито рахунок чекодавцю. У разі відмови банку-емітента сплатити чек чекодержатель має право пред'явити до чекодавця претензію. Відповідальність за неправильне використання чеків та завдані збитки несе чекодавець, якому видано чекову книжку.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітентами юридичним і фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової книжки - один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку - три місяці з дати його видачі.

Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подовжено за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки, яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампу банку.

Правова форма оплати за допомогою розрахункових чеків є гарантованою. Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, не враховуючи день його виписки.

Заборонено передавання розрахункового чека (чекової книжки) його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Розрахункові чеки на пред'явника не видаються.

Банківські правила передбачають обов'язкові реквізити, які повинен мати кожний чек:

- назву "розрахунковий чек";

- назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, реквізити його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунка;

- назву банку-емітента і його номер МФО;

- ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

- назву чекодержателя;

- доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та письмово;

- призначення платежу;

- число, місяць та рік складання чека (місяць вказується літерами, дата видачі чека повинна відповідати його реальній видачі), місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чекодавцю без виконання. Форма чека та порядок його заповнення встановлюється законом і банківськими правилами.

У практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі види чеків: ордерні та іменні. Чек, який виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити, називається ордерним. Чек, який виписано на певну особу або передано іншій особі лише шляхом укладення договору про уступку вимоги, називають іменним.

У платіжному обігу існує і така форма безготівкових розрахунків, як акредитив (статті 1093-1098 ЦК України). Акредитивє грошовим зобов'язанням банку, за яким банк-емітент за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи-бенефіціара.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству. Акредитив є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покриті та непокриті, а також відкличні або безвідкличні.

Покритим вважається акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і виконуючим банком кореспондентських відносин.

Непокритим (гарантованим) вважається акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви також поділяються на відкличні або безвідкличні, про що має бути чітко зазначено. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив - це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

Безвідкличний акредитив - це такий акредитив, який може бути анульований або умови якого може бути змінено тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива.

Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з одним постачальником. Також існує і перевідний акредитив. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлюються у договорі між платником і постачальником. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-емітенту заяву, в якій платник повинен зазначити:

- дату і номер договору, згідно з якими відкривається акредитив;

- строк дії акредитива (число, місяць закриття акредитива);

- назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;

- назву банку-емітента та банку, що виконує акредитив, вид акредитива;

- суму акредитива; умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів).

Зазначені реквізити є обов'язковими. У разі відсутності одного з них акредитив не відкривається.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку-емітенту, бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Після ретельної перевірки поданих бенефіціаром документів і дотримання всіх умов акредитива виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами". Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то у виконуючому банку відповідальний виконавець перевіряє наявність акцептованого напису та відповідність його поданому зразку.

У такому разі уповноважена особа заявника повинна подати бенефіціару документ, що засвідчує її особу, зразок її підпису, засвідчений заявником акредитива, доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень.

На банки покладається контроль за дотриманням умов акредитива. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

Закриття акредитива можливе в таких випадках: після закінчення обумовленого в акредитиві строку дії, відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива, та повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу України є вексель. Вексель - це цінний папір, борговий документ, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексельний обіг на території України запроваджено Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів в господарському обороті України"1. Питання використання векселів регулюються як загальним законодавством України, так і спеціальним законодавством України у сфері вексельного обігу. Відповідно до п. З ст. 341 ГК України безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у різних формах, в тому числі за допомогою векселів. У ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" наведено правову характеристику векселя, його види. З метою створення спеціального вексельного законодавства в Україні прийнято понад ЗО нормативних актів, які регулюють вексельний обіг. Зокрема, випадки і порядок використання векселів у господарському обігу передбачено:

- для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності згідно з Указом Президента України від 14 вересня 1994 р. № 530/94 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України";

- для сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів вітчизняним замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України згідно із Законом України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.;

- у разі застосування векселів Державного казначейства згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 "Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства";

- для випуску, обігу та погашення податкових векселів (податкових розписок), які видаються до отримання спирту етилового неденатурованого (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 р.) та ін.

Важливе значення для врегулювання операцій з векселями в господарській діяльності має Закон України від 5 квітня 2001 р. "Про обіг векселів в Україні" , яким визначено особливості обігу векселів в Україні, а також Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508, Положення "Про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу", затверджене постановою Правління НБУ від 25 вересня 2001 р. № 403.

Векселі поділяють на прості та переказні, які можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий вексель - це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний вексель (тратта) - це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець у переказному векселі сам платежу не здійснює, а переказує цей обов'язок на свого боржника (платника за векселем). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому шляхом передаточного напису (індосаменту). Індосамент має бути написаний на переказному векселі чи на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Вексель як борговий документ має низку особливостей, за якими він відрізняється від інших боргових зобов'язань. До них належать:

- грошовість, тобто предметом векселя можуть бути тільки гроші;

- терміновість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь або лише за одними даними в тексті векселя, або на підставі вексельного закону;

- безумовність та беззастережність - це означає, що наказ у векселі про сплату визначеної грошової суми не має обумовлюватись будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями на них;

- абстрактність, тобто в тексті векселя не вказується причина його появи, а видача векселя юридично не пов'язується з будь-якими обставинами, письмову, суворо встановлена законом форму; оборотність та однобічність, тобто для одержання платежу за векселем необхідно його пред'явлення, а однобічність вексельного зобов'язання означає зобов'язання сплатити суму векселя законному власникові держателю векселя.

48. Правова природа договору банківського рахунку.

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачі відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк у свою чергу має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами на власний розсуд (п. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України).

У банківській практиці договір банківського рахунка охоплює поняття "договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування", який застосовується у відносинах банків із суб'єктами господарювання, і поняття "договір на відкриття і обслуговування банківського рахунка", який застосовується у відносинах банків з громадянами.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи:

а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка;

б) відносини, що пов'язані із зберіганням в банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійсненням розрахунково-касового обслуговування.

regg.deutsch-service.ru
  • Карта сайта