XREFF.RU


Суб’єкти, об’єкти, основні ознаки та форми організації суспільного виробництва



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше

КУРСОВА РОБОТА

з Політичної економії

на тему:

«Виробництво та його роль в житті суспільства»

Cтудента(ки)І-огокурсу Ф-1.1 групи

галузь знань Економіка і підприємництво

спеціальності Фінанси і кредит

Дзіцюк І.А.

(прізвище та ініціали)

Керівник Ковтун Т.В.

_____________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала_________________________

Кількість балів:______ Оцінка:ЄКТС__________

Члени комісії ____________ ____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Хмельницький 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ВИРОБНИЦТВО, ЙОГО ОСНОВНІ ФАКТОРИ ТА ЕЛЕМЕНТИ

1.1 Суб’єкти, об’єкти, основні ознаки та форми організації суспільного

виробництва.

1.2 Основні фактори виробництва та їх взаємодія.

1.3 Засоби виробництва, предмети праці, продуктивні сили та виробничі відносини.

РОЗДІЛ2.ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА МЕЖА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

2.1 Виробничий потенціал та обмеженість ресурсів.

2.2 Межа виробничих можливостей та її загальний графік.

2.3 Проблеми економічного вибору.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА МЕТОДИ ЙОГО ОПТИМІЗАЦІЇ, ВИРОБНИЦТВО ТА СПОЖИВАННЯ

3.1 Зв’язок між виробництвом та споживанням.

3.2 Шляхи розвитку суспільного виробництва.

3.3 Вирішення завдань удосконалення методів виробництва на сучасному етапі

розвитку.

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживатиможналише те, що створено людською працею. Тому суспільство завждимає вироблятизасоби до життя. Процес виробництваматеріальних ідуховних благ являє собою трудовудіяльність людей.

Актуальність теми полягає в досягненні мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями. У наш час проблема виробництва є дуже актуальною, адже життя країни і людства в цілому неможливе без виробництва, усі матеріальні блага, людина повинна виробляти сама. Україна з її величезним потенціалом, освіченим населенням, багатою природою, а також вдалим географічним положенням, відноситься до країн з міжнародною, виробничо-торгівельною структурою. При цьому країна володіє банком унікальних технологій і наукових розробок, реалізація яких відкриває нові можливості, як для вітчизняного, так і для світового прогресу.

Проте процес виробництва може відбуватися у конкретній, історично визначеній суспільній формі. Така форма відбиває, з одного боку, рівень розвитку суспільного поділу праці, що в свою чергу, визначає структуру й організаційну побудову продуктивних сил суспільства, а з другого – ступінь зрілості економічних відносин між людьми в суспільстві, форми економічних зв’язків між ними в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів виробництва.

Виробництво — найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб’єктів суспільства. Таким чином, виробнича функція охоплює всі дії, що безпосередньо пов’язані з виготовленням товарів чи наданням послуг. Вона відіграє головну роль у створенні товарів або послуг і є ядром будь-якого промислового підприємства. Суб’єктом виробництва є люди, а об’єктом природа.

Будь-яке виробництво має спільні ознаки, наприклад виробництво завжди виступає як суспільне заняття. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний процес з великою кількістю людей.

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки зовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб’єкти господарювання об’єднані взаємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь, сировини, матеріалів, та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв’язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво.

Також загальною ознакою є те, що в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва. Існує така ознака як безперервний характер, тобто виробництво постійно повторюється і відновлюється. Адже суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може припинити споживати. Відтворювальний аспект включає в себе: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Виходячи з вищесказаного, тема курсової, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи нашої країни, перерозподілу власності підприємств, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави. Тому метою дослідження у роботі є аналіз виробництва та його ролі у житті суспільства. Для досягнення поставленої мети у роботи були поставлені такі завдання:

· дослідити сутність та структуру суспільного виробництва як економічної категорії;

· проаналізувати фактори зростання ефективності виробництва;

· визначити взаємозв’язок виробництва та суспільства та дослідити роль виробництва у житті суспільства.

Об’єктом роботи визначено виробництво як економічну категорію.

Відповідно до мети роботи, її предметом виступає дослідження ролі виробництва у суспільстві.

Праця є найважливішою складовою процесу виробництва.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

Засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ.

Продуктивні сили – це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Виробничі відносини не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг.

Отже, виробництво виступає основою життя людського суспільства.


РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЦТВО, ЙОГО ОСНОВНІ ФАКТОРИ ТА ЕЛЕМЕНТИ

Суб’єкти, об’єкти, основні ознаки та форми організації суспільного виробництва

Виробництво-це процес дії людини на предмети з використанням природних сил та пристосуванням їх для задоволення певних потреб.

Суб’єктом виробництва є люди, а об’єктом природа.

Можна виділити такі основні ознаки виробництва:

1. Виробництво завжди виступає як суспільне виробництво.

2. В процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

3. Суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється.

4. Суспільне виробництво є важливою складовою соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй законів.

Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається з 3-х основних елементів:

1. Праця;

2. Предмети праці;

3. Засоби праці;

Праця-це свідома доцільна діяльність людей у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють та контролюють обмін речовин і водночас змінюють власну природу.

Праця є найважливішою складовою процесу виробництва.

В процесі виробництва відбувається нагромадження знань і досвіду, підвищується кваліфікація людей, тому виробництво є важливим чинником розвитку і вдосконалення людини як носія робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує в процесі праці.

Робоча сила і праця є різними економічними феноменами, якщо робоча сила виражає здібності людини до праці, то праця є процесом, під час якого відбувається використання цих здібностей.

Предмети праці – це речовина природи на яку людина діє в процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

1. Данні самою природою.

2. Ті що підлягають попередній обробці. (Такі предмети праці називають сирим матеріалом, сировиною)

Засоби праці – це річ або сукупність речей, якими людина діє на предмети праці , тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобівпраці належать будівлі, споруди, машини, обладнання і т. п.

Проте слідпідкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей.

До цієї складової виробництва належать ручні та механічні знаряддя праці.

Засоби праці в поєднанні з предметами праці утворюють засоби виробництва.

Засоби виробництва і праця людини нерозривно пов'язані і взаємообумовлені.

Засоби виробництва і працівники в їх єдності та взаємодії утворюють продуктивні сили.[5, c. 39-40]

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво.

Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб'єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання.

Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці.

За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства. Разом з тим воно не зникло остаточно і поширене в країнах, що розвиваються, або відновлюється за умови економічної кризи. Тенденція до натуралізації виробництва може виявлятися на окремих сучасних промислових і сільськогосподарських підприємствах, у певних регіонах.

На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.

Основні умови виникнення товарного виробництва:

- суспільний поділ праці;

- економічна відокремленість товаровиробників;

Суспільний поділ праці виникає в період розкладу общинного ладу як відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремесла від землеробства, а пізніше — як виокремлення торгівлі в самостійну сферу діяльності, виникнення нових галузей і підгалузей суспільного виробництва. Це уможливлює і робить необхідним обмін між виробниками, які спеціалізуються на певному виробництві. Але виникнення товарного виробництва зумовлено не лише суспільним поділом праці. Історії відомі слов'янські общини, де був суспільний поділ праці і не було товарного виробництва. Продукти праці стають товарами за умови, що вони виробляються для обміну незалежними, економічно відокремленими виробниками. Економічна відокремленість виробників спочатку виникає на основі їх конкурентної боротьби за виробництво і збут товарів, а згодом — на основі приватної власності на засоби виробництва та вироблені товари, адже обміняти можна лише те, що є власністю. Приватна власність забезпечує найповнішу економічну відокремленість товаровиробників, вони самі вирішують: що, як і для кого виробляти.

Товарне виробництво характеризується такими ознаками:

- розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту;

- продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник — від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;

- обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини;

Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах. [1, c. 71-72]

Еволюція товарного виробництва разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями:

1. Модель простого товарного виробництва. Як об'єкт аналізу розглядається дрібне, засноване на власній праці виробництво.

2. Товарне виробництво вільної конкуренції. Це універсальніша модель, вона характеризується тим, що розвиток економіки не обмежено жодною монополією. Тут домінує наймана праця. Господарська діяльність товаровиробника здійснюється в умовах конкуренції, при цьому він спирається тільки на ринкову кон'юнктуру, виходить лише з власних інтересів.

3. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв'язки й об'єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове.


  • Карта сайта