XREFF.RU


Громадянське регулювання національної економіки



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше

Громадянське регулювання– це діяльність різних суспільних інститутів і утворень, спрямована на вирішення їх завдань і така, що здійснює певний вплив на економічні процеси. Суб’єктами громадянського регулювання виступають громадські організації, політичні партії, рухи, ЗМІ, союзи промисловців і підприємців, асоціації банкірів, спілки споживачів, трудові колективи, профспілки, релігійні організації, територіальні громади.

Основою громадянського регулювання є громадянське суспільство –сфера багатогранних взаємовідносин вільних і рівноправних громадян, що базуються на приватних або колективних інтересах, спонтанному самоврядуванні індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян. Метою організацій громадянського суспільства є спільні дії, спрямовані на просування або захист власного приватного, й разом з тим колективного, суспільного, інтересу у законослухняний та підзвітний суспільству спосіб.

Основна функція громадянського суспільства – це виявлення і вирішення проблем, що виникають унаслідок недосконалості і ринкового, і державного регулювання; виявлення первинних суспільних запитів, їх трансформація у фахові пропозиції з найважливіших напрямів державної політики і подальша передача державним інститутам із забезпеченням громадської підтримки. Саме таким чином вирішуються складні питання встановлення соціальної справедливості, яка досягається лише через масову участь громадян у контролі над розподілом і використанням суспільного багатства.

На відміну від держави, у громадянському суспільстві визначальними є горизонтальні, а не вертикальні зв’язки, тут реалізується самодіяльна соціальна активність, яка не потребує зовнішнього стимулювання. Якщо держава зосереджує свої регулюючі зусилля на забезпеченні стабільності, безпеки, порядку і захищеності суспільства та діє за допомогою примусу, то пріоритетами громадянського суспільства є, насамперед, свобода, спонтанна активність, ініціатива і динамічність відносин на основі встановлення прав контрагентів і досягнення багатосторонніх домовленостей.

Утім, розширення сфери діяльності громадянського суспільства відбувається не за рахунок зменшення ролі держави, а, навпаки, у процесі взаємодії з демократичною правовою державою. Саме демократія, що передбачає виборність, реалізацію у владних відносинах волі більшості із забезпеченням прав меншості й громадянських прав людини, створює інституційні засади для захисту і ефективного функціонування громадянського суспільства. Посттоталітарні, перехідні форми нерозвинутої демократії демонструють можливість виникнення імітаційних форм інститутів громадянського суспільства, що представляють інтереси певних груп, а не широкого загалу. Водночас рівень і якість демократії залежить від якості самого громадянського суспільства. Без сильного громадянського суспільства, здатного до самоорганізації, впливу на процеси прийняття рішень, демократія може перетворитися на симулятивну, за якої свобода слова обертається повною відсутністю відповідальності за сказане, а формально проголошені права людини – відсутністю реальної можливості їх реалізації.

Становлення реальної демократії вимагає також реалізації принципу верховенства права та наявності у громадян навичок та волі відстоювати свої права, які тісно пов’язані з їх обов’язками. Деякі дослідники вказують на виникнення масового феномену «неліберальних демократій» у країнах, де введення конкурентних виборів відбулося раніше, ніж виник правопорядок. Демократизація в умовах слабкого правопорядку призводить до розширення тіньової економіки, ослаблення інституційного потенціалу держави, погіршення якості її регулювання, перешкоджає розвитку громадянської солідарності і довіри, що не може були сприятливим фоном для розвитку громадянського суспільства.

Процес демократизації суспільства тісно пов'язаний також з утвердженням засад економічної демократії – системи суспільних відносин, що базується на безпосередній масовій участі громадян у прийнятті і реалізації рішень у сфері економіки, їх економічних інтересів. Економічна демократія передбачає укріплення об’єднань підприємців та роботодавців, підвищення ролі просфоюзів, розвиток місцевого самоврядування, демократизацію відносин власності, формування цивілізованих відносин між працею і капіталом.

Економічною основою громадянського суспільства виступає власність у різних формах (приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо), яка забезпечує реальну економічну свободу. Економічна свобода – це можливість для економічних суб’єктів вибору форм власності, сфери застосування своїх здібностей, знань, можливостей, способів розподілу доходів, споживання матеріальних благ. У країнах з перехідною економікою критеріями економічної свободи є: наявність такого рівня доходів, що дозволяє задовольняти не лише фізичні, а й соціальні потреби (у навчанні, відпочинку, самореалізації тощо); різноманітність легальних джерел доходів (не тільки трудові, але й доходи від власності, капіталу); свобода підприємницької діяльності, що гарантується і підтримується державою; гарантія з боку держави рівних умов і можливостей для розвитку конкуренції. У рейтингу економічних свобод дослідницької організації Heritage Foundation Україна у 2011 р. посіла 164 місце серед 179 держав світу, опинившись між Узбекистаном і Республікою Чад, та останнє місце серед європейських країн.

Реалізацію економічної свободи забезпечує економічний порядок, що характеризує розподіл у певній формі між державою і окремими економічними суб’єктами прав прийняття економічних рішень. Економічний порядок відображає принципи взаємовідносин між економічними суб’єктами, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ. В. Ойкен виділив три види економічного порядку: централізовано керовану економіку, вільний ринок і конкурентний порядок.

Отже, особливості демократичної системи, рівень економічної свободи, вид економічного порядку, властиві тій чи іншій країні, зумовлюють досить істотну різницю в типах громадянського суспільства, серед яких, зокрема, виділяють американо-англійський і континентально-європейський. Перший характеризується домінуванням двох-трьох політичних партій і наявністю численних об’єднань на національному і регіональному рівнях (асоціацій, клубів, товариств тощо). Їх функції і повноваження обмежені, вони автономні і від держави, і від інших об’єднань. Континентально-європейський тип громадянського суспільства характеризується більшою централізацією партій і профспілок, більшою кількістю політичних партій, які створюють коаліції загальнонаціональних об’єднань і організацій. В суспільстві домінують великі професійні, галузеві, культурні організації, які більш згуртовані і дисципліновані, мають, згідно з конституціями, ширші повноваження. На них зважають уряди, створюються спільні консультативні органи урядів, підприємців, політичних партій і профспілок і т. ін.

Розиток інститутів і механізмів громадянського регулювання в Україні (незважаючи на сприятливі умови – високий рівень освіти, урбанізації, розвинуті комунікаційні системи тощо) значно відстає від західних країн. На рівень громадянської активності негативно впливає: 1) високий рівень недовіри до будь-яких суспільних організацій, породжений примусовою активністю радянських часів і підкріплений новим негативним досвідом політичного використання в пострадянських реаліях; 2) відчуття масового розчарування з приводу псевдодемократичних та квазіринкових реформ; 3) наявність сталих неформальних зв’язків, що відтворюють вертикальні міжособисті відносини «патрон-клієнт»; 4) кланово-олігархічний характер економіки, що становить не меншу загрозу для соціальної солідарності і автономності різних сфер суспільства, ніж жорстка влада держави.

Таким чином, громадянське регулювання разом із ринковим саморегулюванням та державним управлінням створюють своєрідний інституційний трикутник, у межах якого і відбуваються процеси, що визначають вектор соціально-економічного розвитку. Питання про пріоритетність будь-якої складової механізму регулювання національної економіки є некоректним, оскільки сталого збалансованого розвитку можна досягти лише за умов сполученості, взаємодії та взаємодоповнення усіх цих складових.

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть дію ринкового механізму регулювання економіки.

2. Розкрийте сутність корпоративного регулювання економіки.

3. Обґрунтуйте необхідність державного регулювання економіки та назвіть економічні функції держави.

4. Охарактеризуйте методи державного регулювання економіки.

5. Розкрийте особливості державного регулювання економіки в перехідних системах.

6. Поясність відмінності між державним економічним регулюванням і громадянським регулюванням національної економіки.

7. Розкрийте сутність громадянського суспільства та його роль у регулюванні національної економіки.

Рекомендована література

1. Гринів, Л. С. Національна економіка [Текст] : навч. посібник / Л. С. Гринів, М. В. Кічурчак. – Львів : “Магнолія 2006”, 2008. – 464 c.

2. Національна економіка [Текст] : навч. посібник / за заг. ред. В. П. Решетило. – Х. : ХНАМГ, 2009. – 386 с.

3. Національна економіка [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. В. Білоцерківець, О. О. Завгородня, В. К. Лебедєва та ін. ; за ред. В. М. Тарасевича. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 280 с.

4. Національна економіка [Текст] : підруч. / за ред. П. В. Круша. – К. : Каравела, 2008. – 428 с.

5. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь [Електронний ресурс] / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с. – Режим доступу : http://www.ief.org.ua/Dok/nandop2010_2015.pdf.

  • Карта сайта