XREFF.RU


Граматичні способи. Синтетичні й аналітичні мови



Если Вам понравился сайт нажмите на кнопку выше

Питання для опрацювання

Граматичне значення—абстрактне значення, яке характерне групам слів і має регулярне формальне вираження.Розвинулися граматичні значення як узагальнені відображення найтиповіпіих ознак і властивостей об'єктивної дійсності. Так, значення іменника, прикметника, дієслова та інших частин мови сформувалися тому, що реальний навколишній світ складається з предметів, ознак, процесів тощо.Від лексичного значення граматичне відрізняється передусім тим, що воно притаманне не одній лексемі, а групі слів. Якщо лексичне значення розрізняє слова, то граматичне значення об'єднує їх, відрізняючи від інших груп слів. Граматичне значення, порівняно з лексичним, характеризується значно вищим рівнем абстрактності.Віднесення значення до лексичного чи граматичного здійснюється, зважаючи на одиничність чи масовість його вияву.Граматичне значення наявне лише в протиставленнях (відмінків, чисел, родів, осіб, часів тощо).Граматичні значення властиві не тільки словам, а й словосполученням та реченням. Граматичні значення словосполучення збігаються з граматичними значеннями його головного члена. Так, словосполучення синє море має такі граматичні значення: іменник, середній рід, називний відмінок, однина. Реченню притаманні особливі граматичні значення, наприклад синтаксичного часу (минулого, теперішнього, майбутнього), об'єктивної модальності (розповідності, питальності, спонукальності, бажальності, умовності, імовірності, переповідності) тощо.Синтаксичні граматичні значення притаманні тільки реченням і служать для їх розрізнення, відмежування від інших мовних одиниць.
До синтетичних способів вираження граматичних значень належать афіксація, чергування, наголос, редуплікація, словоскладення і суплетивізм.
Афіксація - це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди:

а) суфіксація - вираження граматичних значень за допомогою суфіксів. Це один із найбільш поширених способів вираження граматичних значень в індоєвропейських і семітських мовах. Пор. укр. перечитати - перечитувати (недоконаний вид), спати - спатоньки (значення пестливості), гарний - гарніший (вищий ступінь); рос. стучать - стукнуть (доконаний вид), веселий - веселее (вищий ступінь), сололіа - соломина (значення одиничності); нім Arbeit "робота" - Arbeiter "робітник" - Arbeiterin "робітниця", krank "хворий" - Krankheit "хвороба"; англ. write "писати" - writing "який пише";

б) префіксація - вираження граматичних значень за допомогою префіксів. Це основний спосіб вираження лексико-граматичних значень дієслів у індоєвропейській мовній родині: укр. нести - занести, внести, принести, піднести, перенести; рос. читать - прочитать, писать- написать; нім. gehen "йти"- vergehen "проходити", entgehen "відходити"; болг. червен "червоний" - почервен "червоніший";
в) конфіксація - вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів - префікса й суфікса, які, хоча й являють собою дві морфеми, але діють сукупно, разом. У німецькій мові за допомогою конфіксації творяться пасивні дієприкметники: machen "робота" - gemacht "зроблений", schreiben "писати" - geschrieben "написаний", fahren "їхати" - gefahren "який приїхав";

г) інфіксація - вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня. Лат. vici "переміг" - vinco "перемагаю", fidi "колов" - findo "колю", тагальськ. sulat "письмо" - sumulat "писати";

ґ) трансфіксація - вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично
д) нуль-афіксація - відсутність афікса в одній з форм парадигми за наявності афіксів в інших формах.

д) Постфікс - може слугувати засобом творення нових слів та словоформ (напр. бити — битися, скажи — скажи-но). Словотворчий постфікс належить до основи. Оскільки формотворчі морфеми до основи не належать, остання у словах із постфіксом може бути переривчатою.
Аглютинація — спосіб вільного приєднання однозначних стандартних афіксів до незмінюваних основ і коренів. Українська мова (як і всі індоєвропейські) не належить до аглютинативних мов, але деякі елементи аглютинативного поєднання твірних морфів в українській мові є. До таких елементів можна від­нести ті випадки, коли похідні слова утворюються вільним приєднанням дериваторів до твірних основ без будь-яких звукових змін, що призводить до стирання кордонів між морфами: Харків — харків+ський, харків+ці; Снятин — снятин+ський, снятин+ці; захід — західний, схід — східний; теплий — тепло, довгий — довго та ін.
Фузія — це тісне морфонологічне поєднання змінюваного кореня або основи з багатозначними нестандартними афіксами, яке викликає зміни у фонемній будові морфів і призводить до стирання кордонів між ними (франц. fusion — злиття, від лат. fusio — плавлення). Суть фузійного способу становить процес взаємопроникнення морфів. За його глибиною фузія поділяється на два різновиди — накладання (інтерференцію) і чергування.
Внутрішня флексія, вираження граматичних значень за допомогою зміни складу кореня. Наприклад, русявий.(російський) «збирати» — «зібрати», йому.(німецький) ziehen («тягнуть») — zogen («тягнули»), англ.(англійський) foot («нога») — feet («ноги»). Ст ф. може застосовуватися поряд із зовнішньою флексією, тобто з вираженням граматичних значень за допомогою афіксів. Такі явища, як освіта в араб.(арабський) яз.(мова) «ламаної» множини за допомогою зміни голосних основи: kitāb («книга») — kutub («книги»), доцільно розглядати не як Ст ф., а як приєднання до трьохприголосногоКорню к-t-b різних «розривних» афіксів: -i-ā-, -u-u-.

Наголос- фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати тоді , коли він рухомий і нефіксований . Таким він є в українській,російській, білоруській, болгарській та інших мовах. У цих мовах зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова.

Інтонація - сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.
Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назву інтона́ція, одиницею якої часто називають інтонаційну конструкцію. Інтонацію вивчає інтонологія.
Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо.

Редуплікація- повне або часткове повторення кореня, основи або слова. Уживається головним чином для вираження: а) множини, наприклад в малайській мові: orang — «людина», orangorang — «люди»; б) більшій мірі інтенсивності дії або якості, наприклад в російській мові: «ходиш-ходиш», «велико-великий»; інколи (наприклад, в мові малаги) додавальні утворені Р., виражають меншу міру якості: fotsi-fotsi — «білуватий».
Суплетивізм — утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних основ або коренів. Наприклад:
брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид)
говорити (недоконаний вид) — сказати (доконаний вид)
В українській мові суплетливість виступає найчастіше у відміні займенників (я: мене; ти: тебе; він: його; ми: нас; хто: кого; що: чим), при ступенюванні прикметника (добрий: кращий), при творенні доконано-видового допарка дієслів (брати: взяти; говорити: сказати) чи їх часів (йду: йшов) та множинних форм іменника (дитина: діти). Суплетивність проявляється широко й у давньому називанні деяких чоловічих і жіночих осіб і тварин замість суфіксово-парних відповідників (кінь: кобила, хоч лош-ак: лош-иця; син: дочка, хоч учень: учениця). Суплетивність досліджував Ю. Касім.

2. Прийменникивиражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменника. Таку ж функцію виконують післяйменники.Відмінністьміж прийменниками й післяйменниками в тому, що післяйменники знаходяться не перед іменником, а після нього. Післяйменник – один з найважливіших граматичних показників у тюркській, фінно-угорські , японських і монгольських мовах.

Арти́кль — визначник, службова частина мови, яка визначає деякі особливості іменника, з яким пов'язана в реченні: відмінок, множину або однину, визначеність або невизначеність. При перекладі на українську мову артиклю часто відповідає вказівний займенник, який стоїть поряд з іменником — ця книга, ті зошити, деяка людина, жодне джерело тощо. Існує у багатьох мовах.
Артиклі існують в деяких слов'янських мовах (переважно південнослов'янських). У розмовній українській і російській мові також інколи можна натрапити на явище, подібне до артикля — коли людина (часто така, яка мало читає газет, книжок і дивиться телебачення — тобто на неї не сильно впливають стандартна українська мова) занадто часто вживає у своїй мові слова «ця», «та», «ота», «одна» — «ця книга», книга та", «одна книга» і таке подібне.
Супроводжує іменник і є показником граматичної категорії визначеності і невизначеності або роду, числа, відмінка.

Допоміжні дієслова служать для творення складних дієслівних форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорії числа, особи, роду, стану і способу в сучасних індоєвропейських мовах.

Сполучникивиражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речення.

Часткапередає різне модальне значенння , а також інші відтінки граматичних значень. Частка би в українській та російській мовах використовується для творення умовного способу.

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:
- підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід 'ємною ознакою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал - основні фактори виробництва;

- узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

-неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова; доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

-додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну службі зайнятості;

-обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

Синтетичні мови— мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).
Синтетичні мови вважаються архаїчнішими, ніж аналітичні. Вони мають розвинуту морфологію. Наприклад, можливості, які надає угорська мова (синтетична, древня, одна з найскладніших для вивчення європейських мов), дозволять будувати слова довжиною у кілька друкованих рядків, чим підручники «лякають» новачків. Звісно, навіть не кожен угорець зрозуміє це слово, одначе приклад є показовий.

Аналіти́чнімо́ви— тип мов, у яких зв'язки між самостійними словами виражаються не зміною закінчень або звуків у коренях, а за допомогою порядку слів у реченні та службових частин мови (прийменників, часток, артиклів) тощо. Класифікація належить Вільгельму Гумбольдту та Августу Вільгельму Шлегелю. До аналітичних мов належать: германські мови, французька, новоперська, болгарська, японська та інші мови.
В аналітичних мовах чергування морфем в межах словоформи зберігається в системі відмінювання і частково відміни. Наприклад, у французькій мові jeparle — «я говорю», але nousparlons — «ми говоримо», в англійській мові I work — «я працюю», але I worked — «я працював». У синтетичних мовах поширені і аналітичні конструкції. В процесі історичного розвитку мов в аналітичних мовах утворюються нові флективні форми, а в синтетичних мовах флективні форми витісняються аналітичними конструкціями.
Поділ мов на аналітичні та синтетичні ґрунтується на тій або іншій домінантній мовній тенденції, характерній для морфологічної структури словоформи. Форми аналітичних мов зустрічаються паралельно з формами синтетичних мов ще в старолатинській, староіндійській та інших мовах.

Практичні завдання

1. Укр.Брати – взяти - суплетивізм;
я – мене – суплетивізм;
поганий – гірший – слова ступеня;

Писати- виписати – префіксація;

Старенька- старенька бабуся –

На душі було легко – легко -
він – його- суплетивізм;

Великий – більший- слова ступеня .

Рос.Синий-синий- редуплікація;

но′ги- ноги’ – наголос;

иду – шел – чергування;

дом-дома – нульовий афікс;

хорошо –лучше- слова ступеня;

сон-сна – трансфіскація;

наре’зать- нареза’ть- наголос;

динь-динь-динь- редуплікація;
мало- мальски- словоскладання;

ле’са- леса’ – наголос;
белый- белый снег-
ребенок-дети – суплетивізм.

Анг.Woman-women- суплетивізм;

Good- better-best- слова ступеня;

Go- went – чергування;

Girl-girls- суплетивізм;
She- her- суплетивізм;

Many-more- слова ступеня;

Bad-worse- слова ступеня;

Foot-feet- чергування;
Find-found – чергування.

Нім.Grau- grauer- суфіксація;

Schon-besser- best- слова ступеня;

Frau- Frauer- суфіксація;

Tun – tat – чергування;

Viel-mihr- слова ступеня;

‘blutarn- blu’taen- наголос;

Traktor-Tractoren- суфіксація;

Er-ihm- суплетивізм;

Machen-gemacht- конфіксація.

Франц.

Il-lui-суплетивізи;

Je-moi- редуплікація;

La fenetre- les fenetres- наголос;

Parle- avaitparle-префіксація.

Іспан.

Privar-privarse

Alternar- frecuentar-

Tejedor- tejedora-

Nourego-nourega-

Bien-bueno-major-

Hombre- hombres-

Grande-major-

Лат.Magnus-major-

Tango-tetigi-

Bonus-melior-

Cado-ceciri-

Do-dedi

Ego-mei- mihi-me-
audio-audimus-

2. Укр.Будемо читаити– використання дієслова для вираження майбутнього часу;
писав би- частка, творення умовного способу;

Ніч змінює день, день змінює ніч- спосіб порядку слів;
більш відомий- слово ступеня;

Я зустрів подругу мамері,я зустрів матері подругу-

Рос.Самыйлучший- слово ступеня;

Рассказалбы- частка творення умовного способу;

Буду писать- вираження майбутнього часу;

Мать любитдоч, дочлюбит мать- спосіб порядку слів;

Менееинтересный- слово ступеня.

Англ. Hasbenn-

Was walking-

The sister-

A sister-

The most wonderful-

Was born-

Have to do-

Of the sister-

Had spoken-

Is speaking-

Нім.Istgecommen-

Hat bekommen-

Der See-

Die See-

EinMadchen-

Das Madchen-

Habezumachen-

Istzumachen-

Wurdegelesen-

Франц. Livre du pionier-

De lausoeur-

Per la soeur-

Le plus beau-

La plus belle-

Une chaise-

Unappartement-

Le mur-

La table-

ufk.deutsch-service.ru
  • Карта сайта