Тема 7. МІСЦЕВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ План 7.1. Еволюція та етапи становлення і розвитку інституту місцевих...

Тема 7. МІСЦЕВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ План 7.1. Еволюція та етапи становлення і розвитку інституту місцевих...

Тема 7. МІСЦЕВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ План 7.1. Еволюція та етапи становлення і розвитку інституту місцевих...

Тема 7. МІСЦЕВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ


План


  1. Еволюція та етапи становлення і розвитку інституту місцевих запозичень в Україні.

  2. Поняття, форми, функції, цілі та завдання місцевих запозичень. Сфери та напрямки фінансування за рахунок місцевих запозичень.

  3. Форми та порядок здійснення місцевих запозичень в Україні.

  4. Тенденції та проблеми розвитку місцевих запозичень в Україні.

  5. Зарубіжний досвід здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій.







7.1. ЕволюціятаетапистановленняірозвиткуінститутумісцевихзапозиченьвУкраїні


За інформацією Міністерства фінансів України за останні роки до місцевих запозичень вдалися більше 25 міст України. Важко заперечувати той факт, що украї­нський ринок місцевих запозичень має чимало недоліків. Разом з тим, таких недоліків можна було б уникнути за умови вивчення історичного досвіду здійснення місцевих запозичень та використання позитивних напрацювань минулого при розробці проектів нормативно-правових актів, необхідних для удосконалення правового регулю­вання здійснення запозичень до місцевих бюджетів.

Виділяютьтакіетапистано­вленняінститутумісцевихзапозиченьвУкраїні:

Іетап(VIIст.-початокXIXст.) етапзароджен­няуявленняпромісцевізапозиченнятаїхстано­влення,щовідбуваєтьсявконтекстіформуванняосновкредитноїсправи.

Підвалини кредитного забезпечення управлінських і ділових відносин, закладені славетним правником Київ­ської Русі Ярославом Мудрим, отримали свій історич­ний розвиток не тільки на українських землях, а й у єв­ропейських державах, між окремими людьми, торгови­ми і кредитними утвореннями, на державному, і навіть міждержавному рівнях.

З розвитком суспільних відносин розвивалася й кредитна справа, зокрема, запозичення через випуск облігаційних позик на державному та місцевому рівнях. Першу згадку про облігацію як письмове зобов'язання зустрічаємо в «Облігаційному праві»Харонда ізКатани на Сицилії (VII ст. до н.е.), який включив його до загального законодавства країни і, таким чином, до­повнив свого сучасника Залєвка з італійських Локрів, що вважається найпершим законодавцем в історії люд­ства. Відтоді процеси обігу грошей через їх позичання стали об'єктом предметно-практичної діяльності людей, та постійно вдосконалюючись, призвели до формуван­ня основ кредитної справи.

Розвиток інституту місцевих запозичення у вказаний період також відбувався у нерозривному зв'язку з про­цесом виникнення і розвитку місцевого самоврядуван­ня, початкові форми якого пов'язують з формуванням основ магдебурзького права, що виникло у XIII ст. в німецькому місті Магдебург. Джерелами цього права були привілеї, надані міській владі, різноманітні поста­нови суду. Магдебурзьке право мало універсальний характер, воно регламентувало самоврядування міст, діяльність міської влади, суду, питання земельної влас­ності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткування та ін. Упродовж XIV-XVIст. ст. магдебурзьке право при­йняли інші німецькі міста, а також деякі міста Чехії, Уго­рщини, Польщі, Литви, Галіції та Білорусії. На території Русі, раніше за інші міста, магдебурзьке право у повно­му обсязі отримав Кам'янець-Подільський в 1374 p.,пізнішев 1432 р. Луцьк, а в 1497 р. Київ. Проіснува­ло магдебурзьке право до XVIII-XIXст., поступово втрачаючи своє значення.

IIетап (друга половина XIX ст. початок XX ст.) періодрозквіту інституту місцевих запозичень або дореволюційний етап здійснення запозичень до місцевих бюджетів.

Подальшеформування й розвиток механізмів міс­цевих запозичень в Україні продовжувало бути тісно пов'язаним з процесами зміцнення місцевого самовря­дування на території нашої країни, які відбувалися у другій половині XIX ст. Саме в цей час на українських землях у складі Російської імперії було проведено зем­ську (1864) та міську (1870) реформи, а в Галичині, що входила до складу Австрійської держави (з 1867 р. Австро-Угорщина), введено в дію державний закон про місцеве самоврядування (1862) та прийняті галицьким сеймом закони про сільське (1866) та міське (1889) са­моврядування.

Низка регіонів та міст України, які свого часу входи­ли до складу царської Росії, накопичили чималий досвід місцевих запозичень. Такий досвід фактично забутий, проте практика тогочасних запозичень може бути кори­сною для України сьогодні.

Отже, виникнення місцевих запозичень у царській Росії (до складу якої тоді входила й більша частина сучасної України) припадає на епоху реформ 60-70 років XIX століття, що, у свою чергу, спричинили бурхливий розвиток економіки країни, у тому числі й міського господарства. Невдовзі Рада міністрів царської Росії видає дозвіл органам місцевого самоврядування вносити до кошторисів міст суми щорічних платежів за позиками та облігаціями як обов'язкові.

Основними формами залучення коштів стали фон­ди, а також муніципальний кредит. У свою чергу, основ­ними формами муніципального кредиту були позики в кредитних установах та облігаційні позики. Облігаційні позики здебільшого здійснювалися шляхом випуску міських й земських облігацій. Змішаною формою були позики за посередництва кредитних установ.

Починаючи з 1912 p.,надавалисяпозики з держав­ної каси міського та земського кредиту. З каси містам та земствам надавалися довгострокові та короткострокові позики. Довгострокові позики надавалися тільки на капі­тальні видатки, пов'язані з придбанням та розширенням комунальної власності, а короткострокові як під конк­ретні проекти, так і на поповнення місцевих бюджетів. Втім, незважаючи на те, що міста Російської імперії ви­користовували різноманітні інструменти місцевих запо­зичень (позики громадських та приватних банків, позики приватних осіб та закладів, заборгованість власним спеціальним капіталам, позики казначейства та Державного банку), більшу частину міської заборгованості все ж становили облігаційні позики.

Проведений аналіз другого етапу здійснення міс­цевих запозичень, дозволяє нам стверджувати, що інституту місцевих запозичень були притаманні такі основні особливості.

По-перше,принциповою особливістю місцевих за­позичень у зазначений період було те, що в своїй біль­шості вони мали цільовий характер. Основну категорію (понад 60%) становили позики, призначені для реаліза­ції дохідних проектів або покриття витрат на обслугову­вання боргу. Близько 22% позик були спрямовані на реалізацію суспільно важливих неприбуткових проектів. Окремі позики були спеціально емітовані з метою по­гашення заборгованості за раніше здійсненими запози­ченнями.

По-друге,уряд не надавав гарантій під випуск таких позик, місцеві запозичення у дореволюційній Росії не включалися до складу боргу Росії. Держава лише конт­ролювала емісію муніципальних облігацій, а з метою підвищення їх статусу передбачалася кримінальна від­повідальність за підробку таких паперів. Міністр фінан­сів особисто призначав керівника вищого органу з управління коштами, отриманими за рахунок місцевих запозичень Комітету власників облігацій.

По-третє,і останнє, на що варто звернути особ­ливу увагу, вагомим чинником, який стояв на пере­шкоді інтенсивнішому поширенню інституту місцевих запозичень у дореволюційній Росії, була слабкість вну­трішнього ринку муніципальних цінних паперів, у зв'язку з чим більша частина запозичень розміщувались у кра­їнах Західної Європи (першу зовнішню позику дорево­люційна Росія отримала від Голландії у 1769 p.).Крім того, в Росії муніципальні облігації випускали, як прави­ло, тільки великі міста, яким було під силу організувати їх виготовлення та розміщення. Обме­ження середніх і малих міст у праві на випуск облігацій пояснювалося недостатньою обізнаністю з технікою емісійно-банківської справи, умовами грошового ринку та відсутністю зв'язків з банківським світом, побоюван­ням, що вони не зможуть організувати належним чином випуск облігацій та забезпечити їх стале розміщення. На нашу думку, ці побоювання насправді були небез­підставними, у чому ми можемо переконатися, вивчаю­чи сучасний досвід здійснення місцевих запозичень провідними містами України, зокрема, містом Одеса.

Таким чином, можна стверджувати, що етап розквіту місцевих запозичень у дореволюційній Росії тривав близько 50 років і завершився з приходом радянської влади. Незважаючи на безумовно позитивний вплив практики здійснення місцевих запозичень на розвиток міст, треба відзначити, що інститут місцевих запозичень все ж був розвинений недостатньо, та не зміг досягти рівня розвитку більшості зарубіжних держав.

IIIетап1917 року і по 1991 рік) періодзане­паду здійснення місцевих запозичень, або радян­ський період.

Зприходом радянської влади практика запозичень органами місцевого самоврядування припинилася, і відновилася лише під час нової економічної політики: позики на короткостроковий період, які отримувалися місцевими Радами від Нарбанку у 1918-1920роках,фактичнозводилися до безповоротної допомоги. У ли­пні 1920 року була затверджена Постанова другої сесії ВЦВК, скликаної 1920 року, один із пунктів якої був та­кого змісту: «Поділбюджету на загальнодержавний і місцеві скасувати, і надалі місцеві витрати й доходи включити до загальнодержавних бюджетів».

Пізніше влада усвідомила нераціональність такого заходу, і з 1 січня 1922 року знову було відновлено сис­тему місцевих бюджетів. Місцевим Радам також нада­валася можливість здійснювати запозичення, які пови­нні були мати цільове призначення. При цьому, місцеві Ради самостійно відповідали за позиками усім своїм майном, загальнодержавна скарбниця відповідальності за ними не несла. Запозичення могли здійснюватися під спеціальне забезпечення окремими видами доходів або майна, що визначалися під час їх випуску. Закріп­лені як забезпечення позики доходи не підлягали вилу­ченню в порядку бюджетного перерозподілу аж до пов­ного погашення позики.

У свою чергу, облігаційних позик, які так були поши­рені у дореволюційний період, у цей час місцеві Ради не випускали. Лише наприкінці 20-х років були поодинокі спроби випустити міські облігації. Так, у березні 1929 року у Москві була випущена позика на потреби шкільного, лікарняного й комунального будівництва.

Вже у 30-х роках можливість здійснення запозичень до місцевих бюджетів СРСР згортається. Отже, у ра­дянський період, незважаючи на незначні та недовго­тривалі спроби, не вдалося відродити в повній мірі ін­ститут здійснення місцевих запозичень.

IVетап1991 рокуіпо сьогодні) період, що формується в умовах незалежної України, та в межах якого фактично заново відбувається становлення інсти­туту місцевих запозичень.

Сучасна українська система місцевих запозичень активно формується з середини 90-х років минулого століття. Процес емісії облігацій місцевих позик в неза­лежній Україні з початку відбувався майже стихійно. Після ухвалення Закону «Процінні папери і фондову біржу»у червні 1991 р. жоден орган місцевого самовря­дування за чотири роки не став емітентом, і тільки за рік до прийняття Закону «Продержавне регулювання ринку цінних паперів в Україні»(30жовтня 1996 р.) до емісії власних облігацій вдалися одразу декілька орга­нів місцевого самоврядування. Так, перші в Україні міс­цеві облігаційні позики з'явилися в 1995 p.уДніпропет­ровську, Києві, Харкові та Донецьку, а до середини 1998 р вже 10 міст України розмістили місцеві позики на суму майже 200 млн. грн. Запозичені кошти здебі­льшого використовувалися для вирішення питань кому­нального господарства, житлового будівництва та роз­витку міської транспортної інфраструктури.

В межах запропонованого IV етапу виділимо декіль­ка підетапів, серед яких:

1995-1997pp. міста України активно розпочина­ють вдаватися до можливості здійснення місцевих за­позичень. Цей період відзначається появою перших нормативно-правових актів з питань здійснення запози­чень до бюджетів органів місцевого самоврядування.

Перш за все, 21 травня 1997 року був прийнятий За­кон України «Промісцеве самоврядування в України»,де в ст. ст. 63, 70 вперше в незалежній України було передбачено можливість формування доходів місцево­го бюджету розвитку за рахунок коштів, залучених від розміщення місцевих позик.

13 жовтня 1997 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку також було прийнято «По­ложенняпро порядок випуску та обігу облігацій місцевої позики»,затверджене рішенням №48, а 18 червня 1998 року Президент України видав Указ №655/98 «Провпорядкування внутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування».

1998-2001рр. спад активності вітчизняного ринку місцевих запозичень. Насамперед, причиною цього вважають оголошення дефолту за випущеними в Одесі облігаціями на суму, що перевищувала 91,5 млн. грн.

Йде мова про рішення щодо випуску облігацій внут­рішньої місцевої позики міста Одеси, прийняте сесією Одеської міської ради народних депутатів XXII скликан­ня 27 лютого 1997 р. за №113 XXII. Одеські облігації стали скандальними з самого початку. Оголошений обсяг випуску 91,5 млн. грн. (близько 44,5 млн. дол. США) був дуже великим як на тодішні умови українсько­го ринку цінних паперів. Навіть тепер ринкові публічні випуски обсягом у 10-20 млн. дол. США і більше все ще є рідкісним явищем для внутрішнього ринку цінних па­перів. Крім того, запропонована відсоткова ставка у 50% річних була дуже привабливою дохідність украї­нських внутрішніх державних облігацій на той час ста­новила близько 30%.

Які ж були головні причини дефолту міста? З цього приводу висловлювалися різні точки зору. Зокрема, вважалося, що це нераціональне використання запози­чених коштів. Так, кошти розміщувалися на українському міжбанківському ринку, а не вкладалися у перспективні проекти розвитку міської інфраструктури (за призначенням було використано близько 15 млн. грн.). Також не було розроблено програму погашення та об­слуговування боргу з визначенням джерел фінансуван­ня і програм цільового використання коштів. Крім того, була встановлена висока процентна ставка за емітова­ними облігаціями (50%). Мали місце непродумані умови організації місцевого запозичення та відсутність механі­зму страхування ризиків.

Отже, ситуація навколо внутрішньої місцевої позики міста Одеси 1997 року викликала недовіру до місцевих запозичень в наступні роки. Після цього порядок випус­ку муніципальних облігацій суттєво змінили. Однак, протягом 1998-2002 рр. було зареєстровано лише одну емісію облігацій внутрішніх міських позик (м. Бровари Київської області), і лише в 2003 р. український ринок муніципальних облігацій пожвавився.

2001р. і по теперішній час новий етап розвитку запозичень до місцевих бюджетів, пов'язується саме з прийняттям 2001 року Бюджетного кодексу України.


7.2. Поняття,форми, функції, цілі та завдання місцевих запозичень. Сфери та напрямки фінансування за рахунок місцевих запозичень.


У сучасних умовах органи місцевого самоврядування покликанні забезпечувати усесторонній розвиток регіону, пропорційний розвиток виробничої та невиробничої сфер, вони забезпечують виконання економічних функцій держави в розподілі місцевих суспільних благ, тобто відповідають за функціонування закладів освіти, охорони здоров’я та безпеки, інженерно-транспортної інфраструктури, житлово-комунального господарства, будівництва житла та інших сфер. В умовах поглиблення децентралізаційних тенденцій, вони починають відігравати дедалі вагомішу роль у процесі розв’язання місцевих проблем та забезпечення відповідного соціально-економічного розвитку територіальної громади. Відповідно до цього перед органами місцевої влади постає проблема достатнього наповнення місцевих бюджетів для вирішення зазначених завдань. Як показує світовий та вітчизняний досвід видатки цих органів часто перевищують доходи. В зв’язку з цим Європейська Хартія місцевого самоврядування проголосила одним із прав органів місцевого самоврядування їх право на залучення ресурсів із ринків позичкового капіталу

В країнах з розвинутою ринковою економікою муніципальна позика виступає в 3-х основних формах: банківський кредит, вексельна позика, облігаційна позика, в залежності від того як використовуються конкретні комбінації методів та інструментів (рис. 1.1).


Муніципальна позика




Банківський кредит

Вексельна позика

Облігаційна позика

Форми





Рис. 1.1. Основні форми муніципальної позики


Треба відмітити, що в практиці застосування терміну «муніципальна позика», часто виникають деякі неточності. Крім загальновживаних в економічній літературі термінів «муніципальна позика» або «муніципальний кредит», під якими маються на увазі муніципальні запозичення в будь-якій формі, в світові практиці використовуються терміни: «облігація», «сертифікат», «казначейський вексель», «казначейське зобов’язання» та інші.

Наприклад, в Німеччині замість терміну «муніципальна позика» використовується термін «муніципальний кредит», так як найбільш розповсюдженою формою муніципальної позики є банківський кредит.

В Україні офіційно не вживають термін «муніципалітет», тому у вітчизняній практиці використовується термін «місцеві запозичення».

Розглянемо більш детально кожну з форм муніципальної позики.

Банківський кредитзалучення позичених засобів шляхом встановлення кредитних відносин з комерційним банком на умовах зворотності, строковості та платності. Можемо відзначити, що в сучасному світі частка такої форми місцевих запозичень скорочується. Банківські кредити, як форма муніципальних запозичень, в основному використовуються невеликими містами та селами, а також територіальними громадами з слабким фінансовим потенціалом. Основною причиною цього, є неможливість та неефективність випуску місцевих цінних паперів такими муніципалітетами (низький попит на ринку цінних паперів, високі емісійні витрати, значні витрати на обслуговування боргу).

Практика використання банківських кредитів місцевими органами влади показує, що основними видами кредитів, які застосовуються, є цільовіта синдикованікредити. Поняття «цільовий» вказує, на конкретність та чітко визначену мету використання кредитних засобів. Перевагою синдикованих кредитів є можливість залучення фінансових ресурсів різних фінансових установ в рамках одного кредитного договору.

Можливість отримання кредиту органами місцевого самоврядування, так же як і у випадку кредитування підприємства або приватної особи, обумовлюється їх кредитоспроможністю, яка оцінюється за системою певних показників. Зазначені показники повинні враховувати та відображати такі аспекти, як якість і ефективність управління місцевими матеріальними та фінансовими активами; наявність організаційної інфраструктури і комунальних підприємств; доходи, які формуються на місцевому рівні; тарифну політику, яка є основою забезпечення надійності системи громадських послуг, які надаються органами місцевої влади; нормативно-законодавча база, яка регулює питання, що стосуються кредитування.

Вексельна позикаемісія казначейських векселів та казначейських зобов’язань – цінних паперів з терміном обігу менше 1 року. Відповідно до світової практики через короткостроковість випуск даних паперів не переслідує інвестиційних цілей, так як вони призначені для фінансування дефіциту бюджету поточного року, тому вони традиційно відносяться до інструментів грошового ринку. Характерна особливість казначейських зобов’язань полягає в їх властивості виступати як засіб платежу в розрахунках підприємства з бюджетом.

Облігаційна позикаемісія облігацій муніципальної позики – цінних паперів з терміном обігу більше 1 року.Прийнято вважати облігації інструментом фондового ринку, що має принципове значення, оскільки мається на увазі, що залучені засоби направляються на розвиток основних фондів, а проекти, під які випускаються облігації, мають інвестиційну направленість.

Облігаційні позики як вид фінансових запозичень має суттєві переваги для муніципалітетів порівняно з іншими через те що:

До основних ознак та властивостей муніципальних облігацій, як виду цінних паперів, відносять:

В теорії та практиці використання муніципальних цінних паперів розрізняють декілька їх видів. Наведемо основні з видів муніципальних цінних паперів, використовуючи різні класифікаційні ознаки (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1

Класифікація муніципальних цінних паперів

Класифікаційна ознака

Види муніципальних цінних паперів


Спосіб забезпечення

- незабезпечені облігації;

- облігації під майбутні платежі;

- генеральні облігації;

- дохідні облігації;

- облігації забезпечені податковими надходженнями;

- облігації забезпечені нерухомістю;

- «двоствольні» облігації.

За призначенням

- цінні папери загального призначення;

- доходні облігації.

За терміном дії

- короткострокові;

- середньострокові;

-довгострокові.

Залежно від форми випуску

- облігації з нульовим купоном (дисконтні);

- купонні облігації з постійною або змінною відсотковою ставкою;

- серійні облігації.


За класифікаційною ознакою «спосіб забезпечення» виділяють такі види муніципальних облігацій, як незабезпеченіоблігації,облігаціїпід майбутні платежі;генеральніоблігації;дохідніоблігації;облігаціїзабезпечені податковими надходженнями;облігаціїзабезпечені нерухомістю.

Незабезпеченіоблігаціїценезабезпечені боргові зобов’язання, тобто емітент не бере на себе заставних зобов’язань.Як правило, такий вид муніципальних облігацій випускається для фінансування проектів, які мають соціальну мету.

При використанні облігації під майбутні платежі передбачається, що погашатися вони будуть за рахунок надходжень від проекту (мито, оренда, відрахування від прибутків, комісійні та інші), для фінансування якого вони були випущені.

В зарубіжній практиці використовуються, так звані, генеральніоблігації,які забезпечуються усіма доходами емітента, а також правом на справляння податків. Такі облігації випускаються для будівництва та капітального ремонту шкіл, відновленню пам’яток культури, ремонту доріг та міської інфраструктури та інше. Як правило, терміни обігу таких облігацій становлять 10-20 років і їх доходність становить 3-6%, виплата доходів за якими здійснюється за рахунок податків органів місцевої влади. Враховуючи те, що ризик по генеральних облігаціях є мінімальним, а процентний дохід є нижчим, ніж за облігаціями інших типів, генеральні облігації мають пріоритетність та першочерговість при погашенні.

Доходні облігаціїпогашаються за рахунок доходів, зібраних у вигляді плати за користування побудованим об’єктом, або за рахунок виручки від продажу готового об’єкту, тобто облігації обслуговуються за рахунок доходів від спеціально обумовлених проектів. В практиці дані види облігацій використовують для фінансування будівництва житла, стоянок для автомобілів, закладів охорони здоров’я та іншого. Терміни обігу таких облігацій – до 30 років (доходність – 4-6%).

Генеральні облігації, як правило забезпечуються певними податковими надходженнями. Чим більше можливостей у емітента збільшувати податки, що стягуються, для виплати платежів по боргу, чим більш «надійними» є джерела стягування податків, тим більш надійними вважаються облігації. Так, розрізняють облігації без обмеженого зростання податків, і «обмежені» генеральні облігації, які забезпечені лише частиною податкових надходжень муніципалітетів. Найбільш надійними в зарубіжній практиці вважаються облігації,які забезпечуються податками на нерухомість,які є передбачуваними і стабільними. Вони забезпечуються будівлями, спорудами, земельними ділянками, які знаходять в комунальній власності. Ті облігації, які забезпечуються податками, пов’язаними з виробничо-господарською діяльністю (податок з прибутку, акцизний збір, податок з обороту), вважаються більш ризиковими.

Існують облігації, які випускаються під спеціальнийподаток,що стягується, як правило, з тих для кого призначений проект, фінансування якого здійснюється за рахунок зобов’язань.

В зарубіжній практиці також випускаються, так звані, «двоствольні»облігації, які мають подвійне забезпечення: податкові доходи місцевих органів влади та доходи від конкретного проекту. Як правило, таке забезпечення мають проекти, які є суспільно значимими, і вигодонабувачем якого є вся територіальна громада. З іншого боку, проект, який фінансується, повинен приносити доходи в майбутньому або бути самоокупним. Таке подвійне забезпечення значно знижує ризики інвестування порівняно з генеральними та дохідними облігаціями.

За призначенням виділяють цінні папери загальногопризначеннята доходніоблігації.Муніципальні цінні папери загального призначення використовуються для:

Дохідні цінні папери випускаються з метою фінансування певних проектів щодо спорудження нових об’єктів і погашаються після отримання доходів від новостворених об’єктів. Ця група представлена житловими, комунальними, лікарняними облігаціями, облігаціямидля промислового розвитку.

За терміном дії розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові муніципальні облігації.

Залежно від форми випуску облігацій можемо виділити: облігації з нульовим купоном, купонні облігації з постійною або змінною відсотковою ставкою, серійні облігації.

В закордонній практиці кожна з форм муніципальної позики мають свою форму застосування (рис. 1.2).




Муніципальна позика




Банківський кредит

Вексельна позика

Облігаційна позика

Форми




Покриття короткостро-кових касових розривів

Покриття дефіциту муніципаль-ного бюджету

Фінансування довгострокових капітало-вкладень


Сфери застосування





Рис. 1.2. Сфери застосування муніципальних позик


Відповідно до зазначеного вище муніципальні позики по цілям випуску можемо класифікувати на три групи: позики ліквідності, позики стабілізаціїта позики розвитку(рис 1.3).

Позики ліквідностівирішують поточні проблеми місцевого бюджету і випускаються для усунення надходження податкових платежів до бюджету. Тривалість даного виду позик може коливатися від 2 до 3 місяців.

Позики стабілізаціїє джерелом фінансування визначених бюджетних статей і направляються на покриття дефіциту бюджету поточного року (термін до 1 року).

Позики розвиткувирішують проблеми розвитку територіальної громади і направляються на фінансування довготермінових бюджетних програм та інвестиційних проектів (термін більше року).





















Рис. 1.3. Групи муніципальних позик за метою випуску


Таким чином, виділяють такі основні напрямки фінансуванняза рахунок місцевих позик:

Виділяють такі основні функції, які виконують місцеві запозичення:

Бюджетна задача, яка стоїть перед місцевими органами влади при випуску муніципальних позик, полягає в реалізації таких цілей:

Соціальна задача випуску позик полягає в реалізації однієї з головних функцій місцевих органів влади – забезпечення сталості та покращення соціального розвитку територіальних громад. Соціальна сфера – охорона здоров’я, освіта, соціальний захист – традиційно фінансуються за рахунок бюджетних засобів, внаслідок чого першочерговість виплат з бюджету по цим статтям в умовах бюджетного дефіциту обумовлює необхідність запозичення. Організація позик для досягнення соціальних цілей пов’язана з необхідністю та пріоритетністю фінансування визначених заходів в сучасній економічній ситуації. До основних соціальних завданьвідносять:

Інвестиційна задачапередбачає фінансування за рахунок позик різноманітних інвестиційних проектів, здійснення житлового будівництва, розвиток пріоритетних галузей регіональної промисловості, виробничої, транспортної та соціальної інфраструктур. В рамках виконання інвестиційних задач може здійснюватися цілий комплекс заходів, які направлені на реалізацію визначених соціально-економічних місцевих проблем.

Повнота виконання тієї чи іншої конкретної задачі залежить від конкретного підвиду боргового зобов’язання.

Безумовно фінансування із запозичених джерел звужує можливості вільного використання коштів, оскільки накладаються певні обмеження щодо прибутковості інвестицій та можливих втрат. Розвиток облігаційних позик потребує як широкого розвитку фондового ринку країни в цілому та певних регіонів, зростання реальних доходів потенційних інвесторів (здебільшого населення), так і ефективної політики держави в сфері регламентації та контролю відповідних відносин, а також системи високопрофесійного менеджменту на рівні місцевої влади з управління фінансовими потоками регіону.

Наряду зі значним позитивним ефектом від муніципальних запозичень для забезпечення соціально-економічного місцевого розвитку, які були розглянуті вище, існує ряд певних проблемпри їх застосуваннізокрема:

Система мінімізації ризиків муніципальних запозичень включає в себе рейтинги емітентів муніципальних цінних паперів та самих паперів як фінансових інструментів, систему кредитних історій, гарантії кредиторам, законодавчо визначені обмеження щодо обсягів муніципального боргу відносно до видатків місцевих бюджетів та їх доходів, спеціальні органи, що відслідковують ризики, страхування муніципальних облігацій тощо. Принципово важливим у цьому плані є співвідношення боргу й обсягу доходів відповідного місцевого бюджету.

Досвід застосування місцевих запозичень свідчить, що для їх вдалого здійснення органи місцевого самоврядування повинні дотримуватись наступних основних напрямів:





7.3. Форми та порядок здійснення місцевих запозичень в Україні


Основуправової бази вітчизняної системи місцевих запозичень складають: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР,Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI, ЗакониУкраїни «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23.02.2006 р. № 3480-IV,«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР,Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень»від 16.02.2011 р. № 110,«Про внесення змін до Порядку здійснення місцевих запозичень»від 25.07.2012 р. № 669,«Про затвердження Порядку надання місцевих гарантій» від 14.05.2012 р. № 541, НаказМіністерства Фінансів України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру місцевих запозичень та місцевих гарантій»від 25.07.2012 р. № 866, а також «Положенняпро порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих по­зик», ухвалене рішенням № 414 Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 07 жовтня 2003 року.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачена участь органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах.

Одним з основних документів, які врегульовують питання муніципальних запозичень, є Бюджетний кодекс України.

Зокрема, в цьому документів передбачено право органів місцевого самоврядування здійснювати муніципальні запозичення. Ст. 2 визначає, що «запозичення− операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами». Запозичення можуть здійснювати міста і Автономна Республіка Крим (ст.16). А зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.

Кодексом також визначено, що запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов’язковому поверненню (ст. 74). Цією ж статтею вказано, що держава не несе відповідальності по зобов’язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів (на відміну від зарубіжного досвіду, де держава виступає гарантом по муніципальним запозиченням, що позитивно впливає на розвиток цього розвитку в країні).

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Бюджетним кодексом встановлено, що якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

Бюджетним кодексом також передбачено, що орган місцевого самоврядування перед здійсненням запозичення повинен в обов’язковому порядку отримати висновок Міністерства фінансів країни щодо передбачуваного запозичення.

Проте наявність такого висновку про відповідність проекту рішення про здійснення запозичення не є гарантією держави або Міністерства фінансів України по запозиченню і підтвердженням платоспроможності боржника.

Бюджетний кодекс встановив, що порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлюється Кабінетом Міністрів України (ПостановаКабінету міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень»від 16.02.2011 р. № 110) відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом.

Відповідно до Положення,муніципальні запозичення можуть здійснюватися у формі:

У разі відкритого (публічного) розміщення зазначених облігацій на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижче такої вартості (крім дисконтних облігацій).

З метою випуску муніципальних облігацій чи отримання кредиту місцева рада повинна ухвалити відповідне рішення. У рішенні зазначається, яким чином відбуватиметься запозичення – зовнішнє чи внутрішнє, форма запозичення – кредит чи облігаційні запозичення, гранична відсоткова ставка, інші суттєві умови.

«Порядок здійсненнямісцевих запозичень»передбачає досить тривалий строк погодження запозичення в Міністерстві фінансів – 20 робочих днів (майже цілий календарний місяць). Це робить процедуру випуску внутрішніх муніципальних облігацій значно більш тривалою, ніж випуску внутрішніх корпоративних облігацій.

Документом передбачається подання в Міністерство фінансів великого пакету документів для погодження запозичення:

Якщо здійснюється зовнішнє запозичення, то додатково необхідна довідка Держкомстату про чисельність населення в такому місті. У проекті рішення про випуск позики емітент повинен зазначити всі її параметри і мету залучення коштів. Крім того, передбачено необхідність отримання органом місцевого самоврядування національного кредитного рейтингу.

Безпосередньо муніципальних облігацій стосується лише один нормативний документ - рішення ДКЦПФР № 414 від 7.10.2003 “Про затвердження «Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик». Затверджене цим рішенням «Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик» є досить детальним технічним документом, який регламентує процедуру випуску, розміщення та, частково, погашення муніципальних облігацій. Це Положення встановлює порядок реєстрації випуску муніципальних облігацій та інформації про їх випуск у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, порядок подання звіту про результати розміщення випуску облігацій, звіту про погашення облігацій та скасування реєстрації випуску цих облігацій.

Визначення деяких термінів, які вживаються в цьому Положенні, можна знайти в «Положенні про порядок випуску облігацій підприємств». Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик встановлює термін розгляду ДКЦПФР поданих для реєстрації випуску муніципальних облігацій документів у 30 календарних днів.

Пунктом 2.8 Положення встановлено, що «облігації можуть випускатися на пред’явника в документарній формі або в бездокументарній формі з іменною ідентифікацією власників на підставі облікового реєстру власників у зберігача».

Положенням про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик виділяються ключові посередники між емітентами (позичальниками) та інвесторами (кредиторами): андеррайтери та організатори випусків. Відповідно до цього Положення організаторвипуску − це «юридична особа, яка за дорученням емітента відповідно до укладеного договору, від імені і за рахунок емітента виконує обов’язки з організації розміщення облігацій».

Цим Положенням передбачений і такий посередник як андеррайтер.При цьому терміни андеррайтер, андеррайтинг, та деякі інші терміни вживаються у Положенні про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик відповідно до нового Положення про порядок випуску облігацій підприємств.

Основною відмінною рисою організатора випуску від андеррайтера є те, що він не зобов’язаний мати ліцензію на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів. Внаслідок цього, він не може здійснювати гарантований андеррайтинг муніципальних облігацій – викуп їх на первинному ринку на себе з подальшим перепродажем.

Проведений аналіз нормативно-правової бази, що врегульовує питання муніципальних запозичень вУкраїні показав,що вона є досить широкою. Але треба зазначити, що існуюча законодавча база є неповною і фрагментарною, а також не містить цілісної системи регулювання запозичень місцевими органами влади, наявне правове регулювання правовідносин, пов’язаних із здійсненням місцевих запозичень та наданням місцевих гарантій є непослідовним і розрізненим у декількох різногалузевих нормативно-правових актах, містить значні прогалини та колізії, характеризується нечіткістю і неоднозначністю вживаних понять. Неоднозначно у чинному законодавстві окреслено повноваження органів місцевого самоврядування щодо здійснення запозичень і надання гарантій та пов’язану з цим відповідальність, не визначено деякі механізми реалізації органами місцевого самоврядування та кредиторами наданих законом прав у сфері місцевих запозичень і гарантій та ін.

З метою вдосконалення законодавчого поля робочою групою Міністерства фінансів України в 2003 році було розроблено проект Закону України «Про місцеві запозичення та гарантії», в якому більш детально визначено умови здійснення муніципальних запозичень в Україні.

Метою прийняття проекту Закону України «Про місцеві запозичення і гарантії» є вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює правовідносини, пов’язані із здійсненням запозичень до місцевих бюджетів та щодо надання гарантій за рахунок коштів місцевих бюджетів. Законопроект спрямований на встановлення чітких і послідовних правил здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій та на створення ефективного і безпечного механізму фінансування органами місцевого самоврядування пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку міст.

Мета державного регулювання конкретизується за такими напрямками:

1) створення чітких і послідовних правил здійснення місцевих запозичень і гарантій, узгодження норм, що визначають такі правила;

2) проведення державою єдиної бюджетної політики, підтримка стабільності бюджетної системи;

3) дотримання прав та інтересів територіальної громади, прозорість та публічність при здійсненні операцій з місцевими запозиченнями та гарантіями;

4) створення умов для розвитку муніципального кредитного ринку, зокрема створення умов для зменшення ризиків кредиторів, конкретизація наданих законом прав у сфері місцевих запозичень і гарантій, визначення механізму їх реалізації.

Аналіз проекту Закону України «Про місцеві запозичення та гарантії» свідчить, що була зроблена спроба створити єдиний комплексний нормативно-правовий акт, який чітко та послідовно врегульовує різні аспекти місцевих запозичень і гарантій, усуває наявні прогалини та колізії нормативно-правового регулювання, конкретизує механізми реалізації наданих законом прав, встановлює додаткові права та обов’язки учасників правовідносин, пов’язаних із операціями за місцевими запозиченнями та гарантіями, з метою захисту інтересів територіальної громади, кредитора та держави.

Для підвищення ефективності здійснення внутрішніх місцевих позик з метою соціально-економічного розвитку регіону необхідно розробити відповідні механізми та здійснити зміни у правовому за­безпеченні, які давали б можливість диверсифікації джерел погашення зобов’язань за внутрішніми місцевими позиками, відповідно до на­прямів використання позикових коштів. Необхідно надати можливість здійснення внутрішніх позик об’єднаннями міст для фінансування проектів регіонального значення, розглянути можливості введення пільг по оподаткуванню доходів від муніципальних облігацій.





7.4. Проблеми розвитку місцевих запозичень в Україні


Необхідність зміцнення фінансового забезпечення регіонів вимагає від місцевих органів влади посилення ініціативності у пошуку альтернативних ресурсів розвитку. Недостатність бюджетного фінансування актуалізує проблему залучення ресурсів з інших джерел, у першу чергу на реалізацію проектів, які потребують значного обсягу коштів. З іншого боку, інвестиційні проекти, які можуть реалізовувати місцеві органи влади, є довготривалими з тривалим терміном окупності. Тому такі проекти вигідніше фінансувати шляхом використання можливостей ринку боргових зобов’язань, у т.ч. за рахунок випуску муніципальних цінних паперів (МЦП) у вигляді облігацій місцевої позики.

 Україна поки що має невеликий досвід функціонування МЦП, перший випуск облігацій було здійснено у м. Києві у 1995 році. Засади функціонування інституту місцевих запозичень містяться у декількох законодавчих актах. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (НКЦПФРУ).

Здійснювати муніципальні запозичення мають право лише Верховна Рада АР Крим та міські ради міст із кількістю населення понад 300 тис. осіб. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради. Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов’язковому поверненню. На cьогодні МЦП емітують 16 обласних центрів та 14 інших міст.

Упродовж січня-грудня 2012 р. НКЦПФРУ зареєстровано 12 випусків облігацій місцевих позик на загальну суму 6,09 млрд грн, що на 5,51 млрд грн більше порівняно з період обсягом емісії МЦП у 2011 р. Емітентами виступили такі органи самоврядування: Київська міська рада на суму 5920,00 млн грн; Запорізька міська рада на суму 50,0 млн грн; Кременчуцька міська рада Полтавської області на суму 25,0 млн грн; Дніпропетровська міська рада – на суму 10,0 млн грн. Для порівняння, у 2011 р. зареєстровано 8 випусків на суму 584,50 млн грн. Емітентами у 2011 р. виступили Верховна Рада АР Крим на суму 400,00 млн грн, Запорізька – 25,00 млн грн, Черкаська – 60,00 млн грн, Харківська – 99,00 млн грн.

Слід зазначити, що у 2012 р. спостерігалося пожвавлення торгівлі муніципальними цінними паперами. Обсяги торгів на торговельному майданчику ФБ ПФТС у 2012 р. збільшився до 89,45 млрд грн порівняно з 88,86 млрд грн у 2011 р., причому за муніципальними цінними паперами обсяг торгівлі порівняно з 2011 р. зріс у 4,4 разу – до 601,2 млн грн. Хоча загалом за 2012 р. індекс Фондової біржі ПФТС зменшився на 205,74 пункту, або на 38,50 %, і за станом на 01.01.2013 р. становив 328,69 пункту. Для порівняння, обсяг торгів муніципальними цінними паперами у 2010 р. становив 141,59 млн грн, у 2011 р. перебував на тому самому рівні і становив 136,47 млн грн.

На користь необхідності розширення ринку МЦП в Україні свідчить наступне:

- ринок муніципальних облігацій є «основою фінансових ринків – здоровою і міцною, незважаючи на те, що вони мають нижчі ставки, ніж акції корпорацій та державні облігації, витрати на їх розміщення ще менші», випускаючи МЦП, місцева влада отримує дешеві, порівняно з кредитами банків, кошти;

- МЦП як позикові інструменти мають велике значення для міст, оскільки є джерелом «довгих» коштів, що дає змогу залучати ресурси для фінансування різних довгострокових проектів містобудування та створення об’єктів інфраструктури;

- кошти, залучені від випуску, спрямовуються на конкретні програми розвитку місцевості, що стимулює виробничу діяльність, дозволяє створити робочі місця, розвинути транспортну інфраструктуру тощо;

- розширення спектру використання місцевих позик є одним з важливих напрямів диверсифікації боргової політики держави в цілому, сприяє розвитку системи управління боргом, розширенню інструментів фондового ринку.

Досвід інших країн свідчить про значений рівень поширення такого боргового інструменту як МЦП. Відповідно позитивні надбання інших країн можуть бути використані і в Україні.  

Проте на заваді більш широкому розвитку ринку МЦП в Україні стоїть низка проблем:

1. Недостатній інтерес потенційних інвесторів до МЦП, спричинений низькою доходністю цих цінних паперів; недостатня ліквідність муніципальних облігацій порівняно з іншими борговими інструментами фондового ринку; переважання короткострокових облігацій в обсягах емісій та нераціональне використання запозичень.

Доходність МЦП коливається на рівні 10-12 %. Розмір місцевого боргу станом на початок 2013 р. складає 1,5 % ВВП. Доходи за облігаціями місцевої позики оподатковуються, тому для інвестора-фізичної особи вигідніше розмістити кошти на депозитному рахунку, аніж купувати муніципальні облігації, а для інвестора-юридичної особи вигідність по муніципальних цінних паперах не завжди вища за вигідність іншого розміщення коштів. Кошти від розміщення облігацій місцевої позики надходять під суттєво менші відсотки, ніж по кредиту. По закінченні терміну запозичення цінні папери мають бути викуплені емітентом за номінальною вартістю, причому лише за рахунок бюджету розвитку у складі спеціального фонду місцевого бюджету. Проте бюджет розвитку не є достатнім джерелом міських рад, і кошти з нього доцільніше витрачати на інвестиційні проекти безпосередньо, без випуску позик.  

Такі дані у сукупності свідчать про недостатній інтерес до муніципальних цінних паперів, що має наслідком низький рівень попиту на МЦП. На ринку МЦП домінують короткострокові місцеві облігації терміном від 1 до 3 років (їх кількість складає майже 70 % від загальної кількості облігацій), що гальмує розвиток всього фондового ринку. Найбільш привабливими є випуски на суму 30-100 млн грн, проте ці суми є надто великими для міських рад з погляду як швидкого освоєння, так і безпроблемного погашення. Відсутність на ринку муніципальних цінних паперів облігацій терміном дії понад 5 років не дозволяє залучити кошти під реалізацію довгострокових інвестиційно-інноваційних проектів, які здатні створити суттєвий мультиплікаційний ефект і забезпечити розширене відтворення виробництва, зростання доходів домогосподарств, збільшення бюджетних надходжень всіх рівнів.

2. Існування значних фінансових ризиків інвестування у МЦП. Непрозорість фінансових операцій на місцевому рівні, зниження рівня ліквідності цінних паперів складають основу ризиків для інвестора. Для емітента, в умовах повільної висхідної динаміки наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, зростає ризик невиконання зобов’язань щодо розрахунків за муніципальними облігаціями, що, у свою чергу, може призвести до поширення боргової кризи. Невисоким є і рівень довіри інвесторів до міської влади внаслідок нестабільності економічної та політичної ситуацій, а також рівень довіри населення до фінансових установ.

Високий рівень ризиків підвищує вартість місцевих запозичень, що зменшує можливості їх застосування при фінансуванні певних сфер. Місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування мають недостатні власні матеріально-фінансові гарантії повернення позик, слабкою є й фінансова дисципліна міських рад щодо погашення боргових зобов’язань.

 3. Наявність додаткового навантаження на місцевий бюджет, створеного випуском муніципальних цінних паперів. Витрати на обслуговування та погашення місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів (загального фонду). Якщо відсоткова ставка по МЦП вища за темпи зростання доходів місцевого бюджету, скорочується обсяг коштів, які могли бути витрачені на фінансування інших капітальних видатків. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу. Інших кількісних обмежень щодо обсягу запозичень до місцевих бюджетів чинним законодавством не визначено, тому обсяги боргових зобов’язань можуть необґрунтовано і безконтрольно зростати, збільшуючи навантаження на бюджет. 

Покриття дефіциту бюджету за допомогою облігаційних позик веде лише до перекладення боргів на виконавців наступних бюджетів. Накопичення місцевого боргу спричинює зростання консолідованого боргу, що породжує ризики для фінансової системи всієї країни. Дефолти міст є не тільки економічно, але і політично небезпечними для жителів міст та громадян країни в цілому. Також, при розробці середньострокової стратегії випуску МЦП місцевою владою необхідно враховувати процеси старіння населення та потреби у збільшенні видатків на охорону здоров’я та виплату пенсій, що збільшуватиме потребу в збільшенні доходів місцевого бюджету.

4. Відсутність цілісної системи регулювання діяльності ринку МЦП, недостатність гарантій прав емітентів та інвесторів.

Чинна законодавча база щодо регулювання функціонування муніципальних цінних паперів є неповною, відсутня цілісна система регулювання запозичень місцевих органів і виконання їх зобов’язань перед кредиторами. Законодавчо встановлено суму запозичень, мету запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики. Між тим, держава не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями емітентів, відсутній дієвий механізм гарантування прав кредиторів. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку у складі спеціального фонду (крім окремих випадків), проте видатки на обслуговування місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету. 

Законодавчі обмеження щодо розвитку як зовнішніх, так і внутрішніх муніципальних запозичень, з одного боку, убезпечують настання місцевого дефолту, але з іншого – не дають можливості розвиватися ринку муніципальних цінних паперів, унеможливлюють доступ багатьох органів місцевого самоврядування до зовнішніх ринків позичкового капіталу.

5. Обмежений доступ інвесторів до інформації про діяльність емітентів МЦП. Відсутність інформації щодо фінансового стану та результатів діяльності емітентів МЦП, а також поточного соціально-економічного становища міста, району, регіону та України загалом є однією з причин недовіри інвесторів до цього ринку. Часто відсутня обґрунтована інформація щодо цільового використання залучених коштів та термінів окупності проектів. Не проводиться система рейтингової оцінки емісій. Відсутність інформації або обмеженість доступу до інформації призводить до зростання фінансових та інших ризиків на ринку, що унеможливлює його ефективне функціонування.

6. Відсутність розвиненої інфраструктури фондового ринку, що не дозволяє всім зацікавленим сторонам брати участь у формуванні попиту на МЦП через різні фонди, низький рівень муніципального фінансового менеджменту, відсутність досвіду управління проектами розміщення облігацій місцевих позик, труднощі оцінки ризикованості місцевих інвестиційних проектів. В Україні нерозгалуженою є мережа фінансових асоціацій, спілок, філій кредитних установ та інститутів спільного інвестування. Більшість їх концентрується у великих містах, тому неможливим є повне задоволення попиту на кредитні ресурси і технічно обмеженим є доступ до ресурсів. Слабкими є інвестиційні можливості фінансових ринків та інституційних інвесторів. Між тим, інститути фондового ринку здатні акумулювати інвестиції, сприяти формуванню ринку робочої сили, розбудові інфраструктури, загалом забезпечити мультиплікативний ефект щодо стимулювання місцевого розвитку. І такі організації можуть придбати МЦП.

Нетривалий час функціонування інституту МЦП в Україні та його нерозвиненість дають підстави говорити про незначний рівень професіоналізму емітентів та потенційних інвесторів, які розробляють під емісію інвестиційні проекти. Емітенти вчасно не реагують на нові виклики на фондовому ринку, а інвестори часто не здатні професійно сформувати прибуткові проекти, які могли б забезпечити успішне інвестування розвитку інфраструктури, ефективне використання залучених коштів, повернення боргу та сплату відсотків. Сучасним прикладом успішних проектів, під які було здійснено випуск муніципальних цінних паперів, можна назвати лише проекти до проведення Євро-2012: з ремонту і реконструкції доріг у Харкові (випуск облігацій на суму 100 млн грн), з будівництва стадіону у Львові (на 300 млн грн).

Вказані проблеми свідчать про необхідність реформування ринку муніципальних цінних паперів з метою перетворення його на інструмент ресурсного забезпечення регіонального розвитку, що потребує здійснення комплексних перетворень у системі фінансів за такими стратегічними напрямами:

1. Збільшення рівня зацікавленості міських рад та потенційних інвесторів у муніципальних цінних паперах за рахунок підвищення їх вигідності, дохідності та рівня ліквідності. Основним сегментом ринку муніципальних облігацій повинен стати ринок МЦП із строком на 5 років і більше.

2. Збільшення довіри потенційних інвесторів до МЦП за рахунок зменшення рівня ризикованості проектів, здійснюваних за рахунок коштів, отриманих від розміщення МЦП.

3. Здійснення заходів щодо вчасного і в повному обсязі повернення боргу за МЦП за рахунок диверсифікації форм емісії МЦП.  

4. Унормування захисту прав інвесторів, які придбали МЦП, за рахунок диверсифікації ризиків. 

5. Забезпечення інформаційної відкритості процесу емісії та розміщення МЦП за рахунок проведення консультативних заходів для емітентів та потенційних інвесторів щодо проектів, що реалізуються. 

6. Покращення інфраструктурного забезпечення діяльності ринку МЦП на основі розширення числа його учасників та сфер їх діяльності з метою підвищення якості управління емісією та розміщенням МЦП, посилення уваги міських рад та фінансових установ до цього процесу.

З метою посилення значущості МЦП, розширення сфери їх обігу, збільшення доходності доцільно вжити низку заходів на основі визначених вище стратегічних напрямів:

1. Підвищення інтересу в місцевих рад та інвесторів до випуску і придбання МЦП, збільшення ліквідності МЦП, переорієнтація ринку МЦП на зростання частки довгострокових облігацій місцевих позик за рахунок зростання рівня цільового використання позик на основі:

- вирівнювання дохідності МЦП з дохідністю за облігаціями внутрішньої державної позики, підвищення дохідності за МЦП в окремих випадках;

- заохочення різних суб’єктів господарювання, фізичних осіб до придбання МЦП шляхом встановлення вигідних ставок;

- здійснення випуску в бездокументарній формі, що є більш дешевим для емітента та значно зручнішим для більшості інвесторів, ніж документарна форма;

- використання методу єдиної дохідності – моноцінового аукціону – у якості альтернативи дискримінаційному (багатоціновому) аукціону для використання при розміщенні випуску МЦП;

- передбачення формування загальної системи позик для комбінованого фінансування видатків;

- диверсифікація напрямів використання МЦП за рахунок включення додаткових напрямів: фінансування житлового будівництва, побудова міні-ТЕС, утилізація відходів промислового виробництва, модернізація систем водопостачання, вуличного освітлення, доріг, оновлення парку міського пасажирського транспорту;

- здійснення випуску окремих видів МПЦ під прогнозовано високоприбуткові проекти (наприклад, розбудова транспортної та супутньої до неї інфраструктури);

- спрощення доступу органів місцевого самоврядування до кредитних ринків шляхом перегляду критерію кількості населення щодо міст, міські ради яких можуть емітувати цінні папери;

- забезпечення цільового використання запозичених коштів;

- унормування діяльності Фонду гарантування інвестицій на фондовому ринку з метою зменшення рівня недовіри потенційних інвесторів.  

2. Зменшення рівня ризикованості інвестиційних проектів, під які залучатимуться МЦП, за рахунок:

- проведення незалежною компанією аудиту фінансового стану міста, визначення його кредитного рейтингу одним із уповноважених на це агентств з метою встановлення надійності цінних паперів; висока позиція в кредитному рейтингу підвищить рівень ліквідності таких цінних паперів і дозволить міській раді залучати кошти під менші відсотки;

- проведення міськими радами конкурсу програм-проектів з метою відбору найкращих проектів, які б забезпечили високу дохідність реалізації проектів, надання рекомендацій щодо підбору та залучення інших інститутів до процесу отримання боргового фінансування;

- оптимізація графіку виплати поточного кредиту чи фінансування короткотермінового браку коштів, встановлення правила погашення позик і відсотків по них за рахунок поточних надходжень, визначення такого періоду кредиту, який не перевищує термін капіталовкладення, здійснюваного за рахунок відповідної позики;

- вибір вигіднішої форми погашення цінних паперів – викуп за рахунок коштів, що надходять до бюджету розвитку міста (надходження від продажу об’єктів комунальної власності), чи перевипуск цінних паперів. Перевипуск є вигіднішим як для емітентів, так і для інвесторів, оскільки при цьому перед власниками облігацій виконуються всі зобов’язання, а місто продовжує користуватися безстроковим кредитом за встановленим раніше відсотком;

- визначення і унормування критеріїв малоризикованих обсягів заборгованості органів місцевого самоврядування.

3. Убезпечення повернення боргу за випущеними МЦП:

- здійснення емісії МЦП лише через потребу у фінансуванні видатків на капіталовкладення інвестиційного характеру, проведення економічного обгрунтування доцільності здійснення муніципальної позики;

- визначення законодавчих гарантій отримання доходів, необхідних для погашення та обслуговування боргів, шляхом чіткого визначення повноважень органів місцевого самоврядування щодо обслуговування боргу;

- збільшення частки видатків загального фонду місцевого бюджету, що спрямовується на обслуговування боргу;

- розділення терміну погашення МЦП за рахунок поділу облігацій на декілька (дві-три) серії.

4. Ухвалення Програми розвитку фондового ринку України на 2013-2014 рр., розробленої НКЦПФРУ, яка, зокрема, має передбачати:

- посилення вимог до управління ризиками, прозорості діяльності та розкриття інформації учасниками фондового ринку;

- здійснення правового регулювання гарантування інвестицій на фондовому ринку;

- покладання на державу частини відповідальності за боргові зобов’язання АР Крим та міських рад за допомогою механізму гарантування боргу; надання державних гарантій за місцевими позиками, встановлення обмежень на суму запозичень, регламентація предметів застави і розробка процедури врегулювання дефолтів.

5. Поширення інформації про ємність і можливості ринку МЦП на основі створення служби при місцевих радах чи їх виконавчих комітетах, укомплектованої фахівцями з виконання наступних функцій:

- визначення основних параметрів залучення позикових ресурсів, перш за все, обсягу залучення (обсягу емісії МЦП) та прийнятної ціни фінансових ресурсів;

- надання інформації про умови й можливості фінансування капітальних видатків, визначення потреби позичальника в фінансових ресурсах, можливості поліпшення управління та зменшення вартості існуючих боргів, визначення інструменту залучення позикових ресурсів та цільових ринків, на яких таке залучення можливе;

- надання консультацій щодо оптимізації фінансового управління та організації фінансових потоків, щодо можливостей використання іпотечного кредитування на випуск і забезпечення муніципальних цінних паперів;      

- запровадження системи рейтингової оцінки емітентів та їхніх паперів, а також структур, що їх розміщують;

- проведення відкритого конкурсу розподілу інвестиційних ресурсів на здійснені емісії МЦП.  

6. Формування інфраструктури ринку МЦП з метою підвищення якості управління ринком МЦП та ефективності використання коштів від облігаційних позик. Елементами такої інфраструктури можуть стати:

- міжрегіональний комунальний банк, серед завдань якого будуть проведення операцій із заставою позики, рейтингова оцінка облігаційних позик, визначення меж кредитної позики органу місцевої влади, проведення конвертації позики, акумулювання фінансових ресурсів міських рад декількох регіонів тощо;

- інститути контрактних заощаджень – недержавні пенсійні фонди та компанії зі страхування життя, а також інститути спільного інвестування закритого типу; необхідним є збільшення частки МЦП у структурі активів цих фінансово-кредитних установ;  

- інститути професійних учасників фондового ринку, зокрема саморегулівних організацій, які дозволять вирішити проблеми, пов’язані з розвитком інфраструктури ринку, забезпеченням ліквідності й інформаційної відкритості ринку, вдосконаленням господарства, посиленням конкуренції між суб’єктами ринку цінних паперів;

- суб’єкт організаційного оформлення ринку, яким може стати ПФТС, на якій відбувається понад 90 % організованої торгівлі цінними паперами в Україні; 

- мережа філій кредитних установ, фінансових асоціацій та спілок за умови активізації їхньої діяльності та стимулювання придбання ними державних цінних паперів.

Муніципальні цінні папери є незначним за обсягом джерелом доходів місцевих бюджетів і ризикованим з огляду на неврегульованість питань їх забезпечення. Проте це не знижує їх загальноекономічної цінності. Ринок МЦП є органічною складовою сучасного фондового ринку, МЦП є одним з найважливіших інструментів фінансування критичних суспільних потреб, надійним джерелом фінансування місцевих бюджетів. Досконале функціонування ринку місцевих позик прискорює обіг фінансових коштів, сприяє залученню в кругообіг ресурсів, майна, коштів. Вирішення вищезазначених проблем на основі реалізації вказаних рекомендацій сприятиме подальшому розвитку цього сегменту фондового ринку, збільшенню його ліквідності та зацікавленості в ньому з боку інвесторів.  

 

7.5. Зарубіжний досвід здійснення місцевих запозичень


Інститут муніципального кредиту відіграє важливу роль у фінансах місцевих органів влади розвинених країн, оскільки завдяки додатково отриманим через фінансовий ринок ресурсам можна найбільш повно фінансувати надання суспільних благ та послуг мешканцям певної територіальної громади. Комунальний кредит також є основним джерелом місцевих інвестиційних програм.

Наприкінці 90-их рр. муніципальні облігації складали близько 13 % усього ринку облігацій США, а на початку 2000 р. більше ніж 60 % муніципальних органів влади країни мали багатий досвід розміщення й обслуговування боргових цінних паперів. Систематично використовували цей вид запозичення у Франції, Бельгії, Нідерландах та інших країнах Європи.

У Польщі, Румунії, країнах Балтії можливості випуску і розміщення муніципальних позик жорстко регулюються законодавством. Основними особливостями законодавчого регулювання ринку муніципальних позик є наступні: (1) необхідність існування системи обмежень щодо відносної частини витрат на обслуговування боргу у загальній сумі міських витрат; (2) існування квоти на загальний розмір боргу у порівнянні з валовим обсягом міського бюджету; (3) спрямування великих позик виключно на інвестування й існування суттєвих обмежень щодо спрямування коштів на покриття дефіциту бюджету; (4) безпосередній контроль з боку уряду чи спеціально створеного органу за використанням і спрямуванням коштів отриманих за рахунок емісії муніципальних облігацій та наявність прозорої системи інформаційного забезпечення.  

У деяких країнах – Данії, Фінляндії, Німеччині, Італії, Нідерландах, Португалії, Швеції, Швейцарії – доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу шляхом випуску місцевих облігацій вільний і не обмежується державою. В інших країнах цей доступ можливий за умови дозволу держави (в Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Ірландії, Норвегії, Іспанії). У законодавстві практично всіх зарубіжних країн міститься вимога щодо спрямування запозичених фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок емісії муніципальних цінних паперів в європейських країнах формується, як правило, 10-15 % доходів місцевих бюджетів.

У Росії найбільшого розвитку програми муніципальних боргових запозичень на фондовому ринку набрали в Москві і Санкт-Петербурзі. Основою такої програми в Москві є Концепція управління муніципальним боргом та використання позикових коштів у міському бюджеті.

Існують різні підходи щодо обсягу муніципального боргу, який вважають безпечним. Як правило, його співвідносять з річними доходами місцевого бюджету, і безпечним вважається обсяг боргу у 30-40 % річних доходів місцевого бюджету. В Угорщині ухвалено закон, який допускає, що борг може досягати 70 % річного обсягу доходів місцевого бюджету. Досвід країн з перехідною економікою, таких як Чехія, Естонія, Словаччина, свідчить про можливість досягнення місцевими запозиченнями рівня 2-3 % ВВП без створення серйозних загроз для фінансової стабільності.

Найпоширенішими формами комунального кредиту є облігаційні та безоблігаційні позики. Такі позики достатньо привабливі як для інвесторів, так і для емітентів.

Муніципальні облігації класифікуються, як правило, в залежності від забезпечення, під яке вони випускаються. Сформувалися два основних типи облігацій місцевих органів влади. Забезпеченням першого є податки, що збираються на відповідній території. В США такі цінні папери називаються облігаціями загального боргу (general obligation bonds). Другий тип – прибуткові облігації (revenue bonds), забезпечені майбутніми платежами за послуги, що надаватимуться завдяки реалізації проектів, профінансованих випуском облігаційної позики. Можливості емітувати цінні папери першого типу залежать від статусу муніципалітету, що вирішив у такий спосіб фінансувати свою діяльність. Це пояснюється тим, що повноваження вводити податки і розпоряджатися зібраними сумами залежать від рівня того чи іншого органа влади. Так, у США випуск облігацій загального боргу уряд штатів і муніципалітетів міст-мегаполісів практикують ширше, ніж органи місцевого самоврядування невеликих міст. На першому рівні можуть вводитися податки на прибуток корпорацій, податок на продаж, а також на власність (стягується з власників будинків, земельних ділянок тощо). На рівні невеликих міст муніципалітет може маневрувати лише ставкою податку на власність.

У багатьох розвинутих країнах світу доходи від муніципальних цінних паперів не оподатковуються. Наприклад, у Сполучених Штатах прибуток за муніципальними облігаціями звільняється від податків, тому ставки відсотка за такими паперами нижчі, ніж за облігаціями корпорацій. Крім того, досить важливим фактором є те, що громадянин бачить результат своєї інвестиції, оскільки міська влада залучає інвестиції для певної програми.

Проекти, під які здійснюються муніципальні запозичення, поділяються на три групи:

- 1 група включає об’єкти, що приносять прибуток, за рахунок якого не тільки повністю покриваються всі експлуатаційні витрати і платежі за запозиченням, а й отримується чистий прибуток; 

- 2 група проектів – це ті, що не приносять прибутків, але окуповують витрати на їх спорудження – наприклад, школи, лікарні, будівлі пожежної охорони тощо;

- 3 група проектів передбачає будівництво об’єктів, що не приносять прибутку, але слугують суспільним цілям та забезпечують виключно громадські послуги;

- 4 група проектів реалізується спільно органами місцевого самоврядування та бізнесом, переважно за кошти підприємств. Такі проекти отримали назву проектів промислового розвитку. Вони забезпечують розвиток територій та сприяють залученню до місцевого розвитку приватних інвестицій. Особливо це стосується розвитку бізнесу та створення нових робочих місць.

Найбільш поширеними формами комунального кредиту є облігаційні та безоблігаційні позики. Такі позики достатньо привабливі як для інвесторів, так і для емітентів.

Світова практика свідчить, що єдиним виправданим засобом може бути інвестування засобів позики у виробничі проекти, що дають конкретну економічну віддачу і мають важливе значення для соціально-економічного розвитку регіонів.

Україна значно відстає в процесах становлення цього ринку від зарубіжних країн, що негативно відображається на соціально-економічному розвитку її міст та фінансової системи загалом. Розбудова сприятливого правового та регуляторного середовища, нагромадження практичного досвіду у сфері місцевих запозичень повинні відбуватися одночасно.

ПОТОЧНА ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО МІСЦЕВИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В УКРАЇНІ


У 2014 році Київ збирається випустити облігації внутрішньої місцевої позики на 2,625 млрд. грн для погашення облігацій 2012 року. Про це йдеться в проекті міського бюджету, внесеного до Київради для розгляду на сьогоднішньому засіданні, пише «Інтерфакс».

Згідно з проектом потрібно погасити облігації серії «В» на суму 1,125 млрд грн, серії «С» на 0,25 млрд грн, серії «D» на 0,5 млрд грн і серії «E» на 0,75 млрд грн.

Вартість обслуговування облігацій, що випускаються − 227,38 млн грн. В цілому витрати на обслуговування боргу в проекту бюджету Києва на 2014 рік передбачені в обсязі 1359 млн грн.

Львів достроково викупить облігацій на 90 мільйонів гривеньі зекономить майже 5 мільйонів

Львів викупить у 2014 році цінні папери − облігації сесії С внутрішньої місцевої позики міста у 2009 році.

Йдеться про облігації на суму 90 мільйонів гривень.

Нагадаємо, 2009 року Львівська міська рада здійснила запозичення до міського бюджету Львова у формі випуску облігацій внутрішньої місцевої позики на суму 200 мільйонів гривень. Використали кошти на підготовку міста до Євро-2012, а саме − на будівництво стадіону. 2010 року за фінансування будівництва взялася держава. Тож 2011 року місто частково викупило облігації на суму 110 мільйонів гривень.

Аби зекономити бюджетні кошти та зменшити боргові виплати з міської казни, обранцям запропонували достроково викупити решту облігацій. Економія по сплаті відсотків у 2014 році становить 4,7 мільйона гривень. Відтак, обранці підтримали проект ухвали.

Міста відмовляються від випуску облігацій. Віддають перевагу кредитам міжнародних фінансових організацій


У липні 2013 року надзвичайний керуючий Детройта Кевін Орр розбурхав громадськість повідомленням про те, що місто подало заявку на федеральний захист від кредиторів, оголосивши його таким чином банкрутом. На той момент борги Детройта перевищили $18 млрд – він виявився не в змозі їх обслуговувати. Це було вже друге банкрутство автомобільної столиці США. У 2009 р., одразу після банкрутства General Motors і Chrysler – найбільших компаній, що забезпечували добробут Детройта, – місто також оголосило про свою неспроможність.

В Україні подібних випадків поки що не було. Проте фінансове самопочуття українських муніципалітетів складно назвати гарним. Через дефіцит коштів у місцевих бюджетах як на розвиток, так і на покриття захищених статей видатків міста знаходяться в стані «вічного пошуку» додаткових джерел фінансування. Таких, втім, минулого року було не так вже й багато.

Місцеві переваги

За інформацією Міністерства фінансів, ще в 2012 р. в якості основного джерела додаткових коштів українські міста активно використовували облігації внутрішньої місцевої позики та цільові кредити Північної екологічної фінансової корпорації (НЕФКО). При цьому левова частка позик бралася в гривні. У результаті в 2012-му міста залучили близько 4,2 млрд грн, з яких 3,5 млрд грн припали на муніципальні облігації Києва. Лише Житомиру і Львову вдалося отримати кредити Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) в євровалюті.

У 2013 р. ситуація змінилася. У пріоритеті у муніципалітетів, як і раніше залишилися кредити міжнародних фінансових організацій (МФО) – ЄБРР і НЕФКО, однак, за статистикою Міністерства фінансів, незважаючи на наявність охочих, жодне місто в минулому році так і не розмістило облігації внутрішньої позики. У червні Луганськ мав намір вийти з облігаціями на 50 млн грн. Кошти повинні були направити на розвиток міської інфраструктури. Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s навіть присвоїло попередній довгостроковий рейтинг «B» за зобов’язаннями міста в національній валюті. Однак планам Луганська не судилося збутися. «Місто так і не змогло залучити інвестора», – говорить гендиректор Українського кредитно-рейтингового агентства (UCRA) Станіслав Дубко. У 2014 р., станом на 11 лютого, до Мінфіну поки що не надійшло жодної заявки за погодженням обсягів та умов місцевих запозичень в поточному році, повідомили виданню в прес-службі відомства.

Відсутність у міст інтересу до муніципальних облігацій опитані «Капіталом» експерти пояснюють кількома чинниками. По-перше, за словами експерта Асоціації міст України з питань місцевих бюджетів Олександра Слобожана, процедура узгодження емісії на сьогодні дуже бюрократизована і відбирає багато часу – іноді до трьох-чотирьох місяців. По-друге, завжди існують ризики, що Мінфін не погодить це розміщення і, таким чином, час і фінансові ресурси, виділені на організацію та підготовку розміщення, будуть витрачені даремно, відзначає аналітик. По-третє, кожен випуск облігацій впливає на рівень міського боргу, і деякі міста, зважаючи на нестабільну ситуацію в економіці і політиці, не вирішувалися його підвищити в минулому році.

Крім того, муніципалітетів, у яких є одночасно кадровий, фінансовий і часовий ресурс, щоб підготувати випуск облігацій, не так вже й багато. Це мають бути економічно сильні територіальні громади, які до того ж відповідають певним вимогам.

За Бюджетним кодексом, розміщувати облігації можуть міста з населенням більше 300 тис. «Під це обмеження навіть не всі обласні центри потрапляють. Виходить, що такий інструмент, як облігації внутрішньої місцевої позики, для залучення коштів можуть використовувати в Україні всього 15 міст», – пояснив Олександр Слобожан. Але навіть вони подавати заявки в Мінфін не поспішають. «Вінниця працює з МФО, грантовими організаціями. У минулому році отримали дозвіл від Кабінету міністрів залучити кредит під держгарантії на 150 млн грн. Однак емітувати облігації внутрішньої місцевої позики ми поки не плануємо», – сказав «Капіталу» мер Вінниці Володимир Гройсман.

Обмежений попит

Одна з причин, за якою кількість розміщень муніципальних цінних паперів звелася до нуля, – відсутність попиту на них з боку інвесторів. Основними покупцями, які можуть сформувати значний попит на облігації, є банки. «Однак за умов жорсткої монетарної політики Національного банку фінустанови, як правило, демонструють попит тільки на короткі облігації (погашення або оферта до року), оскільки є великий ризик різкого зростання відсоткових ставок в майбутньому», – говорить фахівець з торгівлі облігаціями інвестиційної компанії Concorde Capital Юрій Товстенко. Інвестувати в довгі облігації терміном на три-п’ять років за нинішніх умов, з його слів, банки могли б не нижче ніж під 22-25% річних, але це занадто високий рівень вартості ресурсу для міст.

Крім іншого, муніципальні цінні папери не завжди витримують конкуренцію з державними. Суверенні облігації порівняно з муніципальними сприймаються інвесторами як більш надійні, тому що вони автоматично гарантовані державою.

Іноді умови розміщення ускладнює сам Мінфін. Максимальний поріг ставки доходу по муніципальних паперів, як за ОВДП, встановлює міністерство. І якщо, наприклад, місто хоче ставку в 19%, а Мінфін встановлює нижчу, це значно знижує шанси муніципалітету на розміщення, констатує Станіслав Дубко. За його словами, міністерство могло б забезпечувати місцеві позики держгарантіями, щоб підвищити їх привабливість для інвесторів. Але і ця процедура не завжди виправдовує себе. «Щоб забезпечити випуск муніципальних облігацій держгарантіями, необхідно пройти жорстку процедуру їх отримання, надати відповідний бізнес-план, обгрунтування економічної ефективності проектів, під які будуть виділятися кошти, а далеко не всі проекти відповідають таким вимогам”, – пояснює джерело видання в апараті Кабміну.

Облігації витісняються кредитами

В уряді визнають, що в поточних умовах співпраця з міжнародними кредитними організаціями для муніципалітетів більш вигідна, ніж розміщення боргових паперів. Зростання використання муніципалітетами кредитів як фінансового інструменту обумовлене відносною доступністю залучених коштів. «Наприклад, НЕФКО надає містам кредити під 37% на реалізацію енергозберігаючих проектів. Ставки за муніципальними облігаціями набагато вищі за кредитні, а ключові цілі практично ті самі – реалізація програм енергоефективності або теплозбереження», – говорить співрозмовник видання в апараті Кабміну.

За прогнозами аналітиків, сплеску розміщень муніципальних паперів і у поточному році не буде. У нинішній економічній ситуації, за словами Станіслава Дубка, прийнятна для інвестора ставка – від 20% і вище. «Але міста на це не підуть. У них, як правило, консервативний, обережний підхід до позик. Для муніципалітетів більш прийнятні ставки до 15%, можливо, 15-17% для менш надійних позичальників», – вважає експерт. При цьому він уточнює, що зараз практично всі кредитні рейтинги міст – інвестиційного рівня. Закредитованість міських бюджетів невисока, і з точки зору боргового навантаження, за винятком Києва, у багатьох запас є.

Юрій Товстенко не виключає, що міста могли б привернути увагу інвесторів до своїх паперів за рахунок розширення лінійки їх видів. На думку аналітика, можливим варіантом залучення коштів для муніципалітетів може стати випуск облігацій, що передбачають оферту, наприклад щорічну